Аграрна країна стає руїною

Безкрайні поля ріпака давно не тішать моє серце патріотичними кольорами. Кожного разу, коли бачу жовті поля у мене виникає питання, а що буде з нашою землею, чи не виснажить він її?

В останню свою поїздку на південь  я почула відповідь на своє питання: зі мною в купе їхав агроном, людина з реальним радянським дипломом, справжніми знаннями і великим практичним досвідом. Під чайок і розговорились.

– Якщо говорити  про ріпак, він не дуже агресивний для ґрунту – після нього гарно ростуть зернові. Хоча,  наші  землі вже виснажені соняшником та кукурудзою:  треба вносити добрива, час від часу поля   залишати на пар, але в погоні за прибутком фермери давно  не витримують законів сівозміни, не здобрюють землю – і дорого, і нічим.
Свого часу ми вирощували ріпак на силос – тоді було розвинене тваринництво, яке давало органічні добрива.  Зараз такого немає – ферми розгромили. Гній – великий дефіцит.   Фермери, що вирощують овочі, скуповують його  у приватних господарствах і то  це пташиний послід, якого теж  мало.   Вкладатися в неорганічні добрива ніхто не хоче – дорого.  І все одно , наша земля  ще має потужний запас  – недарма на нього так ласо  заглядаються інші країни.

– Що зараз вирощують в Запорізькій області?

– Овес, пшеницю, соняшник, горох. Зараз активно вирощують ріпак – є попит. Ми орієнтуємося на польську біржу, яка формує замовлення.

– А чого ми не вирощуємо тверді сорти пшениці  – це ж вигідно?

– Не вистачає терпіння і ресурсів. Тверді сорти потребують багато води, використання тільки органіки і обов’язкової  сівозміни, а наші фермери не витримують жодних стандартів – їх цікавить лише прибуток.  Простіше вирощувати фуражне зерно: площі дозволяють отримати прибуток на кількості, а не на якості.

– Селяни будуть продавати свою землю, який настрій?

– Нам уже пропонують півтори тисячі доларів за гектар. Проте, не факт, що всі власники землі отримають гроші. Відповідно новим  законам, якщо земля знаходиться в оренді у фермера, а фермер збанкрутів –  земля автоматично переходить у власність банку. А у нас вже давно  опрацьовані схеми банкрутства – так що українського селянина знову обдурять і пограбують. Колись до нас вже  приходили корейці, але згодом пішли – перебрались в Краснодарський край. Не вигідно працювати в Україні – ринок збуту замалий. Якщо хтось і зайде – то великі міжнародні корпорації  з розвиненою системою збуту.  Але є великий ризик  – наші нестабільні закони.

-А чи будуть нові робочі місця?

-Фермери не спішать наймати людей: зазвичай, 100 гектарів зернових  посівів обробляє одна людина на одному Джондирі , який закуплений двадцять років тому. Машини старі, втрати  зерна – до 30% . Але це фермерів не турбує – великі площі дозволяють отримувати надприбутки.  Розуміють, що вони тут ненадовго – зміняться закони в Україні   і  буде не вигідно господарювати на своїй землі.  Щодо заробітку – вони мізерні.  Сезонні робочі на комбайнах працюють за 8000 -10000 гривень (а це десь два місяці в рік), а на овочах – за 100 грн в годину.   Вирощувати тварин теж не вигідно. Ось і виходить, що  українці десь по світах, а не на своїх рідних полях.

Мій співрозмовник  теж пішов з сільського господарства  – фермер  запропонував йому зарплату, плюс  один  відсоток від прибутку.  Зараз їде до Польщі.

За вікном  жовтіють  поля, піднімається озимина. Жодного клаптика  не обробленої  землі, а притулитися селянину ніде…

Аграрна країна стає руїною.   Щось у нас пішло не так…

Наталка Іванченко

і