Я не побачив нічого нового в статті Путіна

Стаття Володимира Путіна про Другу світову – це спроба представити Польщу, Україну та країни Балтії як реакційні, націоналістичні та антисемітські держави, вважає німецький історик Карл Шлеґель.

Минулого тижня американський журнал The National Interest опублікував авторську статтю президента Росії Володимира Путіна “Справжні уроки 75-ої річниці Другої світової війни”. У ній Путін, зокрема, стверджує, що Латвія, Литва та Естонія “приєдналися” до СРСР в 1940 році після укладення пакту Молотова-Ріббентропа за згодою влади балтійських країн. Ця теза однак суперечить поширеному серед західних істориків погляду на ці події як на протиправну анексію цих країн. DW попросила німецького історика Карла Шлеґеля (Karl Schlögel) дати свою оцінку словам Путіна та тому, як вони пов’язані з нинішнім конфліктом між Росією та Україною, а також Росією та Заходом.

DW: У статті про війну Володимир Путін виступив в ролі історика. Серед його основних тез: західні країни, передусім Великобританія і Франція, несуть свою частку провини за Другу світову війну, і про це не можна забувати, пакт Молотова – Ріббентропа був виправданий так само, як і пов’язане з ним приєднання до СРСР частини Польщі та країн Балтії. Наскільки переконливі його аргументи?

Карл Шлеґель: Це виглядає досить дивно, коли президент виступає в ролі історика і посилається на архівні документи. Це справа істориків, які працюють незалежно від політичних уявлень. По суті, все це вже було підготовлено і озвучено Путіним на зустрічі в грудні (саміті СНД. – Ред.). Тоді стало зрозуміло, що цього року йтиметься про кульмінацію історико-політичного інсценування з такими основними елементами, як інтерпретація початку Другої світової війни, звільнення Освенціма, Ялтинська конференція, День перемоги, Потсдамська конференція та завершення Другої світової війни. Це історико-політична ініціатива вищого керівництва, Путін її просто озвучив.

Німецький історик Карл Шлеґель Німецький історик Карл Шлеґель

Я не побачив нічого нового в його статті. Немає нічого нового в тому, що всі європейські держави не впоралися з підйомом націонал-соціалізму, що політика умиротворення Гітлера була фатальною і не тільки не зупинила його, але проклала дорогу до війни. Але одна річ – проводити політику умиротворення, як це робили Британія і Франція щодо Гітлера і Муссоліні, а інша – підписати договір, який спрямований на четвертий розділ Польщі, на позначення сфер інтересів і який супроводжується окупацією радянської сфери впливу (Пакт Молотова-Ріббентропа і секретний протокол до нього. – Ред.). Є якісна різниця між підписанням договору з агресором та укладенням договору про допомогу, як це зробили з Польщею Британія і Франція, які оголосили Гітлеру війну.

Читайте також: Що сказали політики зі Східної Європи про маніпулювання історією

Путін пише, що Польща теж несе частину відповідальності за початок Другої світової війни, оскільки сама брала участь в поділі Чехословаччини після Мюнхенської угоди в 1938 році. Він правий?

Польське керівництво брало участь в ослабленні і руйнуванні Чехословаччини, коли увійшло в Тешинську область. З цим ніхто не сперечається, це відомо давно і в самій Польщі. Причина, з якої Польща взяла участь в “Мюнхенській змові”, можливо, полягає в короткозорій і дурній зовнішній політиці тодішнього керівництва, але з іншого боку – і в побоюванні, що інакше довелося б давати Радянському Союзу право на прохід військ. Польща була до цього не готова в силу різних причин.

Що Ви думаєте про аргумент Путіна, що приєднання країн Балтії до СРСР відбулося законно?

Це підтасовування реальної ситуації, від якого волосся їжаком стає. Був протокол, було узгодження сфер впливу, був військовий тиск, було створення військових баз, було кероване згори всенародне голосування. Він ставить з ніг на голову все, що сталося між 1 вересня 1939 року і 22 червня 1941-го. Це, по суті, зводить нанівець всю виконану за останні 30 років історичну роботу і веде Росію в історико-політичний глухий кут.

 

Як Ви думаєте, що за цим стоїть?

Це пов’язано не з історією, а з сучасністю. Він використовує інтерпретацію історії як інструмент своєї сьогоднішньої політики. Це спроба представити Польщу, Україну і країни Балтії як реакційні, націоналістичні і, великою мірою, антисемітські держави. Це спроба ізолювати ці країни, для яких важлива власна безпека і на території яких сталася значна частина жахів війни. Якщо провести зв’язок з парадом 9 травня і 24 червня, це найбільша образа для Червоної армії, яка воювала проти Гітлера, – використовувати її в протистоянні з Україною, з Польщею, які самі стали жертвами націонал-соціалістичної політики і теж воювали проти Гітлера. Очевидно, Путін розраховує на відгук у частини західної громадськості.

Президент Росії закидає Польщі і західним державам спроби ревізіонізму. Чи є підстави говорити, що він сам ревізіоніст?

Звичайно, він ревізіоніст, але не в сенсі відновлення старого СРСР, а в сенсі відновлення сфер впливу. Квінтесенція цього довгого трактату, в якому він пише про конференції в Ялті, Потсдамі і створення ООН – він, очевидно, хоче повернутися до ситуації, в якій великі держави визначали б, яким повинен бути світ. Ця ялтинська травма, коли в 1945 році Східна Європа була не тільки звільнена від націонал-соціалізму, а й була окупована на десятиліття, одна з причин, за якими він так докладно пише про Ялту. Мова не про історичні спогади з приводу ювілею, а про те, що Росія як спадкоємиця СРСР хоче брати участь в ухваленні рішень на рівні глобальної політики.

Тисни рекламу! Підтримай сайт!