Що з нами сталося за останні тридцять років?

Дуже давно, на початку 90- х я вперше потрапила до Стамбулу.

Їхали ми звичайним рейсовим автобусом через три країни: в Румунії я бачила чистенькі охайні сільські подвір’я, які утопали у квітах, а поля були загородженні колючою проволкою.

До салону автобуса заходили засмаглі румуни з стійким запахом поту та землі. В Болгарії до нас підсідали веселі та гостинні болгари,які радісно ділилися ракією зі всім салоном, а в Туреччині – чорняві турки з 50 запахими місцевої парфумерії.
До Стамбул ми приїхали о 4 ранку і зразу пішли на центральні площі і до моря. Картина, яку я побачила по дорозі, надовго закарбувались у моїй пам’яті: вулиці були завалені сміттям, двірники згрібали їх на кучу, вивозили тачками на берег і просто скидали з терас у море .

Море активно все це випльовувало на берег, нарощуючи кучугури різного лахміття. Вдень турки приходили сім’ями на берег і жінки ретельно вичищали собі місце для відпочинку, стелили рядно,доставали свої канапки і, залишаючи за собою бруд, йшли до дому. З приливом море поглинало все сміття, а на ранок на берегах знову виникали нові гори мотлоху.

Це тоді мене страшенно вразило , таку антисанітарію я вперше побачила саме в Туреччині: брудні пляжі, напівзакриті туалети ( до пояса) з відкрити рівчачками- колекторами, де стікало до моря все з туалетів . Там я скуштувала кольорову воду у вуличних продавців: червона – з перцем, зелена – звичайний розсол. А спогади про хмару жирних чорних мух навколо шаурми й досі не дозволяють мені з’їсти цей фаст- фуд на вулиці. Східна казка виявилась досить брудною …під впливом цих вражень я ще довго не їздила до Туреччини і раділа, що ми – читоплотна нація, що ми – європейці. Дарма…
За останні роки Туреччина стала затишною європейською державою, а ми – здичавили: в лісі, в полі, на узбіжжі – бруд. В байраках – звалища. Річки – в муляці. В голові – хаос.
Щось у нас з головою не так – чого ми за стільки років не змогли навчитися у сусідів ні краси, ні розуму, ні самоповаги. Чого ми себе так не любимо?

Що з нами сталося за останні тридцять років?
Чиє у нас коріння, чия генетика, чий розум?
Може дійсно треба нас знову закрити і навести лад у своїй країні, а то все розраховуємо ” на дядю”, який виділить грант на в очищення нашої країни..
.

Наталка Іванченко

і