Вінницькі письменники засуджують карикатури на Тараса Шевченка і звернуться до Міністра культури України з вимогою дати оцінку діям Дмитра Стуса
Сьогодні на запрошення Вадим Вітковський – керівника Вінницької обласної організації Національної Спілки Письменників України, взяв участь у засіданні президії місцевої спілки. Доповів про ситуацію з так званою “виставкою” зневажливих і глузливих карикатур на Тараса Шевченка в київському метрополітені, співорганізатором якої виступив Національний музей Тараса Шевченка в особі директора Дмитра Стуса.
Вінницька організація НСПУ у складі керівного органу – президії, після обговорення ситуації, одноголосно засудила подібну виставку, яка немає нічого спільного із мистецтвом, а також дії керівника музею Дмитра Стуса на підтримку цієї виставки, які паплюжать пам’ять національного українського символу і провідника Тараса Шевченка.
Ухвалено рішення звернутися до керівництва НСПУ на рівні Києва і вимагати дати оцінку подібним діям з дискредитації пам’яті Кобзаря та клопотати від Міністра культури України Є. Ніщука про звільнення Дмитра Стуса із займаної посади.
Слід зазначити, що автори провокаційної виставки планували її показ у інших містах і Вінниці зокрема, але їм було відмовлено обласним краєзнавчим музеєм. І це добре, бо такій же обструкції було би піддано організаторів цієї ганьби на місцях.
“Все велике духом завжди було докучливим для малих духом, і його намагалися змалити. Нині ж моральний імператив і в житті, і в мистецтві оголошено авторитарністю, зазіханням на свободу-свободу бути дрібним і безстидним. І під обстріл береться те, що дратує душевну ледачість” – Іван Дзюба з книги “Тарас Шевченко. Життя і творчість”.
І вкрай необхідно згадати слова
Івана Дзюби з праці “Шевченкофобія в сучасній Україні”, який висловився якнайкраще в цьому випадку, його авторитет і думка незаперечні: “Шевченкофобія – це прихована форма українофобії, яка набирає обертів… Щоб нація втратила свою життєздатність, дуже важливо дискредитувати основні опорні конструкції її національного самоусвідомлення. І тут, звичайно, Шевченка ніяк не обійти. Воюючи з Шевченком, воюють з Україною, хоч і приховують це з різною мірою вправності”…
“В духовному житті є такі системи життєзабезпечення. І таку функцію життєзабезпечення для українського суспільства чинить насамперед Тарас Шевченко – його поезія, його образ, його постать. Він один з наріжних каменів нашої національної будови. І якщо ми хочемо, щоби Шевченко залишався такою системою духовного життєзабезпечення і для наступних поколінь, ми повинні подбати про те, щоб у Шевченковому слові сприймався Шевченків зміст…”