Від принцес-воїнів до міфічних перевертнів – модний світ британського дизайнера Александра Макквіна сповнений макабричних фантазій. Оглядачка BBC Culture досліджує творчість легендарного кутюр’є, про якого в український прокат нещодавно вийшла документальна стрічка.
“Моє життя трохи нагадує казки братів Грімм”, – якось сказав Лі Александр Макквін.
Історія британського дизайнера, сина лондонського таксиста, який став всесвітньо визнаною зіркою моди, дійсно схожа на казку.
І як у кожній казці, в його житті був темний, похмурий бік, який завершився трагічним самогубством Макквіна в 2010 році.
Казкова готичність притаманна й художньому стилю цього enfant terrible світу моду.
І отже, порівняння з братами Грімм є цілком доречним – зібрані ними фольклорні історії про Попелюшку, Рапунцель, Принца-Жабу, Білосніжку, Гензель і Гретель мають помітний готичний вплив.
Фантастичні образи та справжні театральні вистави під час показів, що перетворювали моду в справжнє мистецтво, роблять Макквіна одним з найяскравіших дизайнерів свого покоління.
“Макквін був геніальним сторітеллером”, – зазначає одна з кураторок Музею Вікторії і Альберта Кейт Бетун, в якому 2015 року проходила велика ретроспектива робіт дизайнера “Александр Макквін: Неприборкана краса”.
“Його покази були невід’ємною частиною його творчого задуму і містили складні наративи”.
На створення колекції осінь/зима 2008 “Дівчина, яка живе у дереві” дизайнера надихнув 600-річний в’яз в його заміському будинку. Сюжет показу оповідає історію дівчині-дикунки, яка спускається з дерева, щоби зустріти принца і стати царицею.
“Це була одна з найбільш ліричних і гарних колекцій Макквіна, – каже Бетун. – Вона містила деякі з його найвишуканіших моделей, виготовлених із розкішного шовку і прикрашених кристалами Swarovski”.
Показ зимової колекції 2002 року відкривала модель у бузковому плащі з об’ємним капюшоном, яка вела на повідку двох вовкособів (гібрид вовка і собаки).
Пояснюючи ідею фешн-зйомки для журналу AnOther, створену разом з фотографом Семом Тейлором-Джонсоном, Макквін зазначив: “Це історія в дусі братів Грімм: він – Дік Віттінгтон (йдеться про англійську казку “Дік Віттінгтон і його кішка” – Прим. перекл.), вона – “Кицька без черевиків”.
Фотосесія виконана в грайливому стилі, але її моторошний підтекст є добре впізнаним відсиланням до казок братів Грімм.
“Багато робіт Макквіна сповнені готичної чуттєвості, – пояснює Бетун. – Він любив вікторіанську добу і притаманну їй меланхолійність”.
Вона пригадує колекцію, в якій лацкани піджаків були прикрашені справжнім людським волоссям, зокрема й волоссям самого дизайнера.
Похмура фантастичність образів споріднює Макквіна з американським режисером Тімом Бертоном.
Його фільми надихнули, зокрема, колекцію Макквіна осінь/зима 2002 з неперекладною назвою Supercalifragilisticexpialidocious. Знаменитий чорний плащ-парашут саме з цієї колекції.
Макквін грає з “естетикою відразливого”, в його роботах можна чітко простежити тематику живих мерців, вампірів і відьом.
І він присвячує цілу колекцію своїй далекій пра-пра-прабабці, яка стала жертвою процесу над салемськими відьмами (один з найгучніших судів над відьмами, що пройшов у Новій Англії наприкінці XVII століття. – Прим. перекл.).
Колекція осінь/зима 2007 року так і називається “У пам’ять про Елізабет Хау, Салем, 1692”. Нескладно побачити, звідки походить образ змученого генія, який приміряв на себе дизайнер.
Метаморфози істот – ще один казковий мотив, який наполегливо повторюється в творчості Макквіна.
У фольклорі та міфології будь-яка істота за допомогою магічного, чаклунського заклинання може перетворюватися на інші створіння: принц у жабу, королева у відьму.
Як пише дослідниця художнього стилю Макквіна Кетрін Спунер, “Тілесні метаморфози є традиційною ознакою казкового світу, і Макквін постійно втілює їх у своїх готичних образах”.
Мотиви перевертнів та іншої нечисті можна простежити в багатьох роботах дизайнера. Це і його знакові весільні сукні з рогами, й єдинороги на багатьох моделях.
Та й сам Макквін часто з’являється з черепом на голові чи оленячим рогами, а також з його улюбленими яструбами.
Пір’я павичів, качок і фазанів часто стають елементами його одягу і головних уборів. Один з них – знаменитий капелюх з роєм червоних метеликів, виготовлений на замовлення Макквіна дизайнером Філіпом Трейсі.
Серед іншого – черевики зі шкіри пітона і броненосця на приголомшливих підборах 30 см заввишки, чорний плащ, що начебто перетворюється на лебедя, а також численні анімалістичні гібриди – жінки-тварини, жінки-метелики.
А в його колекції весна/літо 2010 року “Атлантида” Платона” представлені водяні створіння, шовкові сукні з відбитками рептилій та черевики, що нагадують клішні ракоподібних.
Це була остання колекція дизайнера, що стала свідченням його повного художнього становлення.
Принцеси-воїни
У моделях “Платонівської Атлантиди” було щось потойбічне і водночас відчайдушне.
Сміливі принцеси-воїни – ще один казковий архетип, який став популярним в останніх інтерпретаціях казок Грімм, зокрема у фільмах “Білосніжка” та “Мисливець”.
Образ сильної жінки стає центральним й у Макквіна. Дизайнер звернувся до ювеліра Шона Ліна з проханням виготовити дротяний корсет для його колекції осінь/зима 1999 року.
Лін і Макквін були друзями і часто співпрацювали, зокрема, вони разом створили образ Бьорк для обкладинки її альбому Homogenic, на якій вона в африканських мідних кільцях для шиї.
Макквін попросив Ліна створити корсет з таких само кілець, але на весь тулуб.
“Він сказав мені, немає нічого неможливого, – розповідає Шон Лін. – І я протягом 10 тижнів по 16 годин на день працював над корсетом… Спочатку я мав зробити точний зліпок фігури моделі, а потім вручну прилаштовував кожен дріт, щоби він міцно прилягав до її тіла”.
“Для мене Лі був генієм. Він змінював силуети і розсував кордони до межі, на яку мало хто наважувався, щоби показати людям можливості моди”, – додає Лін.
Перетворюючи жінок на рептилій або вдягаючи їх у сталеву броню, Макквін, без сумніву, створює з них відчайдушних амазонок, які насамперед мають залякувати.
Як вважає Ендрю Вілсон, автор біографії дизайнера Alexander McQueen: Blood Beneath the Skin (“Александр Макквін: Кров під шкірою”), це – наслідок травм, пережитих ним у дитинстві.
“Він намагався вдягати жінок так, щоби вони лякали чоловіків, – пише Вілсон. – Жінки на його показах озброєні метафоричною зброєю. І це все пояснює “.
На одному з портретів обличчя Макквіна – наполовину в світлі та наполовину в тіні, що, за словами Кетрін Спунер, “влучно відбиває багату і складну тканину готичних мотивів в роботах дизайнера”.
Він був непростою людиною і в нього було багато історій.
Але як каже кураторка музею Вікторії і Альберта Кейт Бетун, “попри те, що в творах Макквіна багато похмурої естетики і згадок про смерть, в нього було позитивне ставлення до смерті”.
“Одного разу він сказав, що хоча це дуже сумно, це частина циклу життя, яка відкриває простір для приходу нового”.
Історію модного дому McQueen тепер продовжує наступниця дизайнера Сара Бертон, яка 2011 року розробила весільну сукню для Кейт Міддлтон.
Принаймні для бренда Макквін – це казковий гепіенд.
Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.