Я – земляк Тараса Шевченка, народився на Черкащині у Корсунь-Шевченківському районі, засновник семи його музеїв. За створення музею Тараса Шевченка у м. Донецьку мені було присвоєно почесне звання.
Мені доволі часто випадає можливість спілкуватись з тими, хто шанує і поважає Тараса Григоровича та згадує його «незлим тихим словом». Говорити про значимість імені Батька Тараса для України не буду. Приведу тільки слова вже покійного поета Бориса Олійника. Він сказав: «Тарас Шевченко не дав нам забути, що ми українці, і тому він геніальний». Краще не скажеш!
Час біжить невпинно. Вже пройшло п”ять років від тієї дати коли ми відзначали 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича. Планів було багато та не всі вони, на жаль, здійснилися. Шанувальники Тараса на зустрічах мене частенько запитують, а чому не було ювілейної медалі «200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка». Я не знаю що відповісти. Мені стидно за нас українців, які так і спромоглися затвердити таку державну нагороду.
Напередодні 200-річчя я звернувся до Спілки письменників України з питанням підтримати ідею затвердження такої нагороди. У мене збереглась газета «Літературна Україна» за 24 жовтня 2013 року. В цій газеті опубліковано два матеріали «Ювілейна Шевченківська медаль» В.Пащенко та «Вічний, як Україна» (200-річчя Тараса Шевченка і письменницькі організації) М.Каменюка.
Ось що газети писали : «На засіданні президії Національної спілки письменників України ми вчора прийняли рішення . Є в нас державна нагорода Ярослава Мудрого. Є – княгині Ольги. Але той, хто став батьком нації, хто націю навчив говорити українською мовою – Тарас Шевченко – тільки на грошах. Ми звертаємося до Президента, щоб ювілейну Шевченківську медаль запровадити до 200-річчя Кобзаря і нагородити нею всю еліту нації. І хочемо, щоб творчі спілки нас підтримали».
А це із статті заступника голови Національної Спілки письменників України Михайла Каменюка «Вічний, як Україна»: «Тарасове слово не лише зближує людей, пробуджує їхню свідомість, а й перевиховує. І прикладів цього безліч! У кожній області планується генеральний, козирний, так би мовити, ювілейний захід чи то в обласному театрі, чи у філармонії. І це правильно, це вінець усієї попередньої роботи. Але усе ж таки цей захід – для обраних. А нам важливо бути з Шевченковим словом,поруч із Шевченком у селі, в школі, в бібліотеці! Тобто пробуджувати ті важливі струмки духовності, якими живитиметься наше духовне море.
Ясно, що достойне відзначення Шевченкового ювілею – турбота не лише письменників. Є сотні, якщо не тисячі неповторних народних шевченкознавців, справжніх самородків на цій ниві. Днями до нас у Спілку завітав колишній держслужбовець (працював в адміністрації одного з президентів України) Володимир Портянко. Він приніс власний план заходів зустрічі Шевченківського 200-ліття. Все життя ця дивовижна людина по крупинці збирала усе, що стосується імені Шевченка. І ось настав час зібране віддавати людям. Експонати цієї небувалої приватної колекції вже склали надбання шести шевченківських музеїв, у тому числі, у Вільнюському університеті. Щойно, такий, 6-й, музей В.Портянко та його однодумці відкрили в будинку культури м.Семенівка на Чернігівщині.
А колишнього голову Вінницької облради Юрія Іванова той же Портянко зачарував колекцією віршів про Шевченка поетів трьох століть: Х1Х, ХХ і ХХ1. І отримав від нього кошти на видання 300 поезій про Кобзаря у 2-х томах «Віщий Тарас». Тепер це унікальне видання стало бібліографічною рідкістю. А Портянко шукає спонсора на видання вже 1000 поезій про Шевченка, які засвідчують, як трансформувалося Слово генія в осмислення правди і неправди в різних суспільних формаціях українства. Коли знайомишся з ними, то ловиш себе на думці, що така шевченкіана не менш корисна, ніж сам Шевченків «Кобзар».
В.Портянко прийшов до нашої Спілки з проханням: порушити перед Президентом України питання про встановлення ювілейної Шевченківської медалі та відзначення нею наступного року кращих людей нашої держави, що прислужилися справі зміцнення духовності народу. Таких людей треба знаходити, залучати їх до своїх лав як дуже корисних однодумців».
Я щиро вдячний Михайлу Каменюку (до речі, це завдяки і йому вийшов «Віщий Тарас») за таку оцінку моєї багаторічної праці. Але мова зараз йде не про мене, мова йде про встановлення медалі Тараса Шевченка. А може й ордена? Ми «правнуки погані» невже не можемо віддячити Батьку Тарасу? Як правильно писали, що портрет Тараса є тільки на грошах. А я задаюсь питанням, якби сьогодні Тарас побачив ці гривні з його портретом, чи схвалив би він це. Думаю, що ні. Бо за гроші купляють горілку, цигарки, купляють справи у судах, нарешті купляють і людей і т.д. Тобто все погане робиться грошима з портретом Тараса. А чи правильно це? На мою особисту думку – ні!
Мені говорять, що 205 років – це не кругла дата, а медалі встановлюють до круглих дат. Якщо це навіть так, то чи не можемо для Тараса Шевченка зробити виключення із правил? Повторюсь ще раз – треба затвердити медаль, а може навіть орден Тараса Шевченка. Це буде кращий подарунок Тарасу і всім українцям!
Шановні мої українці і україночки! Прочитавши цей текст, чи схвалюєте Ви ідею затвердження медалі Тараса Шевченка, а може у Вас є свої пропозиції? Висловіть їх. Буду щиро вдячний! З повагою .
Володимир Портянко, Заслужений працівник культури України.