Школа: тут не працюють заробітчани

Свого часу стара українська школа з її відірваністю від реального життя наробила багато галасу. І так виявилося, що реформування освіти процес довгий та складний. Роками батьки чекали, що школа стане місцем всебічного розвитку та відкриє широкі перспективи для майбутнього молоді. Однак, насправді реальність виявилася суворішою, як для школярів, так і для вчителів. І тут витирати сльози нашої освіти прийшов проєкт НУШ – нової української школи.
Як повідомляють чиновники, НУШ – це докорінна реформа, яка зупинить негативні тенденції, яка перетворить українську школу на важіль соціальної рівності та згуртованості, економічного розвитку і конкурентоспроможності України. Іншими словами освіта для учнів має бути цікавою. Настав час для нових підручників, інтерактивних уроків, тобто тільки сучасним, якісним програмам. Дитина має орієнтуватися в бізнесі, знати про правила безпеки в інформаційному середовищі й використовувати набуті знання в реальному житті.
Ознайомившись з програмою НУШ, ми вирішили звернутися до Марічки Шевченко, вчительки початкових класів, яка вводить дітей в світ шкільної освіти. Вона вже працює за оновленими програмами НУШ й зможе поділитися з нами своїми враженнями.
– Шановна пані Марічко, чому ви обрали шлях шкільного вчителя? Чи не пошкодували ви про це?
– Пам’ятаю ще свою переддипломну практику. Вчителька, у класі якої я проводила уроки, постійно запитувала, чи не передумала я працювати в школі. Тоді це питання здалося мені дивним. Закінчивши навчання в університеті й я повернулася у рідну школу вже в якості вчителя. І я жодного дня не пошкодувала про це.
– Дійсно, надзвичайно цінно усвідомлювати, що ти обрав саме ту професію, яка робить тебе щасливим. Однак давайте детальніше зупинимося на аспектах, котрі найчастіше лякають майбутніх вступників, адже труднощів в професії вчителя дуже багато.
– Найперше, що хвилює молодого спеціаліста це оплата праці.”А скільки я буду заробляти?” – чую це часто. У державній школі отримувати будете небагато; у приватній – ситуація трохи краща. Якщо матимете годин більше ставки, то й одержите більше. Але звідси й більше роботи. Приготуйтеся до того, що заплатять вам лише за проведений урок. А те, скільки ви годин просидите, щоб підготувати його, – то все хобі. Прийшовши до школи, у вас буде найнижчий тарифний розряд. Можна але це можна виправити як мінімум через три роки роботи – атестація і нова категорія. Тоді стане легше, хоч і не гарантовано. Ще один вихід – сертифікація, яка обіцяє додаткові відсотки. Та з цього приводу не скажу нічого більше, бо сама ще не наважилася. До фінансової складової варто ще додати доплату за перевірку зошитів із деяких предметів, класне керівництво та за престижність.
– У такому разі, чи співвідноситься така низька оплата з рівнем навантаження вчителя?
– Однозначно ні. Тому в школах і відбувається така плинність кадрів. До речі, саме через це все менше залишається у колективах чоловіків. На жаль, до уваги беруться лише уроки. Але окрім них вчитель має займатися самоосвітою – курси, вебінари, семінари. Найчастіше це все – власним коштом. Вчитель має готувати й проводити виховні заходи, предметні тижні, спілкуватися з батьками, а також робити різноманітні звіти й складати навчальні плани. І все це робиться у свій вільний час. Школа – історія про покликання, а не про заробітки.
– Здається, що бути вчителем це надскладне завдання. Як Ви підходите до встановлення балансу між роботою та особистим життям?
– Страшно? Не варто дуже лякатися. Якщо правильно розподілити час і не накопичувати «треба», то можна вийти на мінімальну шкоду особистому життю. І час від часу все ж варто «лінуватися» й давати собі відпочити.
– Чи не надзвичайно складно впоратися з професійним вигоранням та тривожністю?
– Даю лайфхак. Трапляються «важкі» дні. Для таких у мене в столі захована плитка шоколаду, а на столі лежить розмальовка-антистрес. Перерва за таким заняттям допомагає відновити рівновагу й сили.
– Чудова порада для майбутніх та вже практикуючих освітян! До речі, давайте поговоримо про специфіку освітнього процесу, зумовленого впровадженням НУШ. Яка Ваша особиста думка на рахунок реформи та її результатів?
– Мої першокласники прийшли до школи в другий рік впровадження НУШ. Ми йдемо за навчальною програмою за редакцією Романа Шияна. Ми пройшли перший цикл навчання і вже майже три місяці другого циклу. Питань виникає досить багато. Супер, що є інтеграція, ігрове навчання, діяльнісний підхід і проєктна діяльність, формувальне оцінювання, навіть частенько з’являється зв’язок із життям. Але, на жаль, часто матеріал не доступний дітям і не відповідає їх віку Наприклад окремі теми з курсу Я досліджую світ. Особливо це стало відчутно, коли діти опинилися на дистанційному навчанні.
– Можна трохи детальніше про труднощі, з якими Ви зіткнулися через впровадження форми занять онлайн? І чи можна розглядати онлайн, як повноцінну заміну очного навчання?
– Наші діти ще в першому класі опинилися на дистанційному навчанні. До нових умов навчання ніхто не був готовим: ані вчителі, ані діти, ані їх батьки. Були проблеми з технікою. Всі жили в очікуванні, коли знову зможуть повернутися до звичних умов. Але до кінця навчального року цього – не сталося. Ми зіткнулися з тим, що й без того складні теми ставали ще важчими через поганий зв’язок, накопичену втому, обмеження в часі онлайн-уроків. Все це сприяло появі неприємного післясмаку від дистанційного навчання. Колектив дійшов висновку, що дистанційна освіта як основний спосіб навчання – не для дітей початкової школи.
– Цікаво. Утім, схоже, що Ви вже звикли до неприємних моментів і справді отримуєте задоволення від своєї праці. Що порадите майбутнім педагогам?
– Не буду говорити, що кожен день у школі за радість. Трапляється всяке, але те, наскільки ви навчитеся отримувати від життя й роботи позитив, буде працювати на вас. Якщо все сказане вас не злякало і ви досі вагаєтеся, чи варто вступати в педагогічний – вступайте, адже краще спробувати й покинути, ніж шкодувати, що втратили можливість.

– Як бачимо реформування освіти, попри всі спроби зробити навчальний процес цікавішим та якіснішим, потребує значних доопрацювань. Стає зрозумілим, що неможливо досягти високих результатів без належного фінансування. На жаль, популярні обіцянки, щодо підвищення заробітних плат, лишаються лише політичними гаслами. Водночас, професія вчителя стає все менш престижною, лишаючи кадрові діри. Перспективні освітяни працюють на ентузіазмі, без гідної винагороди за свою працю.

Анастасія Пилипченко, вчитель за першою освітою