Розлучення через межу з “ДНР” і “ЛНР”. Несплата аліментів і двоєженство

Війна на сході України розділила багато сімей, які з різних причин опинилися по різні боки конфлікту. Однак крім емоційного тягаря багатьом доводиться стикнутися й з юридичними труднощами. Неможливість стягнути аліменти, спілкуватися з дитиною та випадки двоєженства стали поширеними порушеннями прав людини.

Багато людей, які втратили дім через війну на Сході, тішили себе тим, що дім – це насамперед не стіни, а родина й друзі, яких вдалося вберегти.

Однак є чимало й тих, у кого війна зруйнувала не лише фізичне помешкання, але й родину.

Драматичні зміни в житті, неможливість переїзду для одного з партнерів та різні ідеологічні погляди стали причиною багатьох розлучень.

Ускладнює ситуацію й юридична тяганина через втрату документів або відсутність зв’язку з партнером, який залишився на непідконтрольній території. І отже, розлучитися та почати нове життя декому не вдається роками.

Практично немає адміністративних важелів впливу й на тих, хто відмовляється виплачувати аліменти або домовитися про опіку дітей та поділ майна.

А незаконна видача паспортів мешканцям самопроголошених республік та визнання Росією документів, виданих на непідконтрольних Києву територіях, зробила можливим фактичне двоєженство.

Спусковий гачок

Коли у рідне місто Ірини Донецьк прийшла війна, її доньці було лише три місяці. Тепер їй сім років. Свого чоловіка й батька дитини Ірина не бачила вже майже шість років, однак офіційно розлучитися з ним змогла лише нещодавно.

Коли сепаратисти почали захоплювати адміністративні установи в Донецьку, чоловік Ірини працював у міліції, а вона сама, також співробітниця МВС, доглядала щойно народжену дитину.

Після того як у місті стало небезпечно, чоловік відправив Ірину з донькою до свого батька в Анапу, а пізніше приїхав до них і сам.

“У нього почалися проблеми з психікою через втрату роботи й звичного життя, у нас були постійні конфлікти, – розповідає жінка. – До того ж він серйозно посварився з батьком, заявивши під час застілля з його колегами, співробітниками російської поліції, що Росія зіпсувала нам життя”.

За словами Ірини, батько чоловіка вигнав їх із дому. Він запропонував Ірині з дитиною залишитися, якщо вона прийме російське громадянство, але вона відмовилася.

На початку 2015 року родина повернулася до Донецька, а згодом переїхала до Іспанії, де жили їхні друзі, але через місяць пара роз’їхалася. З того часу, за словами Ірини, вона свого чоловіка не бачила.

Утім, як розлучитися, було невідомо, розповідає жінка. “Я не знала, де тепер розташовані РАГСи або суди, куди та як звертатися, для позову на розлучення був потрібний паспорт чоловіка, але я й гадки не мала, де він”.

Лише минулого року Ірина змогла найняти адвоката, зібрати з його допомогою всі необхідні документи й подати на розлучення, але через пандемію розгляд справи затягнувся на пів року.

Суд призначив виплату аліментів, але оскільки чоловік Ірини прописаний у Донецьку, стягнути їх немає можливості.

Наразі жінка намагається через суд позбавити свого колишнього чоловіка батьківських прав, адже зв’язок із ним втрачений, а для виїзду з дитиною за кордон їй щоразу потрібно звертатися у консульство.

Процес – непростий, й коли він завершиться, поки невідомо.

Ірина не знає, чи зберегли б вони з чоловіком сім’ю, якби не війна, але вона впевнена, що трагічні події стали спусковим гачком кризи у стосунках.

По різні боки умовного кордону

Історія Ірини далеко непоодинока. Офіційних даних щодо розлучень переселенців та мешканців непідконтрольних територій немає.

Однак адвокати й правозахисники, які працюють на Донбасі, зазначають, що до них звертається чимало людей з проханням допомогти розірвати шлюб.

Загальна статистика по Україні показує помітне зниження числа розлучень у 2014-2015 роках і сплеск – у 2018-му.

На думку Людмили Слюсар, провідної наукової співробітниці Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, стрибок шлюбів і зменшення розлучень у 2014-2015 роках можна пояснити мобілізацією населення.

“Зазвичай перша реакція людей на буремні події, як-от війна або пандемія – це згуртування”, – пояснює науковиця й авторка низки досліджень про українську родину.

“Але згодом такі стресові ситуації можуть мати негативний вплив на стосунки, зміна звичного способу життя, економічні проблеми руйнують шлюб”, – додає вона.

За словами виконавчої директорки Східної правозахисної групи Віри Ястребової, у перші роки конфлікту люди вирішували нагальні проблеми, пов’язані з виживанням.

“Було багато випадків, коли родини опинялися по різні боки умовного кордону, хтось залишався на непідконтрольній території, хтось з дітьми виїжджав”, – зазначає правозахисниця.

Спочатку люди сподівалися, що зможуть повернутися додому, але час минав, і нічого не змінювалося, й вони почали врегульовувати свої стосунки у правовому полі.

На думку Віри Ястребової, війна стала тригером, який змусив людей замислитися, чи варто їм зберегти союз.

І хоча розбіжності у політичних поглядах також мають значення, на першому місці – все ж таки економічні чинники, коли людина не може знайти роботу, щоби забезпечити сім’ю, вважає адвокатка.

Вона впевнена, що свою роль відіграла й російська пропаганда, яка стверджувала, “що в Україні всіх чоловіків заберуть в армію”.

І таким чином чоловіки залишалися доглядати помешкання, а жінки з дітьми виїжджали, знаходили роботу, орендували житло.

А потім вони розуміли, що мир не наближається, а повертатися на окуповані частини сенсу немає й небезпечно.

Юридична тяганина

На початку конфлікту люди взагалі були фактично позбавлені доступу до правосуддя, розповідає Віра Ястребова.

Суди на непідконтрольній території через бойові дії припинили свою роботу у липні 2014 року, а юрисдикцію судам на території України передали фактично восени.

Але й тоді через брак кадрів і велике навантаження розгляд справ міг тривати понад рік, а не два місяці, як вимагає цивільне законодавство.

Тепер це зробити дещо простіше, й шлюб буде розірвано у будь-якому разі, наголошує Ірина Сорокіна, старший партнер адвокатського об’єднання V.I.Partners.

За українським законодавством ніхто не може примусово залишатися у шлюбі за винятком вагітності жінки й наявності дитини до одного року, додає юристка.

Однак якщо у пари є діти або один із подружжя перебуває на непідконтрольній території, з ним втрачений зв’язок або він не дає згоди на розірвання шлюбу, питання вирішується лише через суд, пояснює Ірина Сорокіна.

Ускладнюють процес розлучення й ситуації, коли хтось із подружжя перебуває за кордоном або коли під час бойових дій та переїздів втрачено свідоцтво про шлюб та інші документи.

Для людей, які залишаються на непідконтрольній території, додаткові труднощі створила пандемія й закриття блокпостів із самопроголошеними республіками.

Ірина Сорокіна також додає, що багато українських нотаріусів відмовляються братися за будь-які справи, пов’язані з переселенцями, як-от нерухомість, пенсії, спадок.

“Законодавча ситуація досить слизька, й не зрозуміло, що буде завтра”, – зазначає юристка.

Чи будуть аліменти?

Насамперед гостро у розлученнях через лінію розмежування стоїть питання несплати аліментів.

В Україні щодо боржника аліментів передбачені адміністративні заходи, як-от арешт майна та рахунків, заборона на виїзд за кордон та інші, пояснює Ірина Сорокіна.

Однак якщо боржник перебуває на непідконтрольній території, вплинути на нього чи неї неможливо ніяк.

Це також стосується й розподілу майна, яке за рішенням суду ділиться навпіл, якщо подружжя не оформлювало шлюбний контракт. Але по факту домогтися своєї частки, яка залишилася на непідконтрольній території, змоги немає.

Ще гірша ситуація із розв’язанням спорів між батьками щодо того, з ким житиме дитина після розлучення.

Правозахисниця Віра Ястребова розповідає про випадки, коли хтось із батьків незаконно вивозив дитину на непідконтрольну територію.

“Єдине, що залишалося другій стороні, це на свій страх і ризик їхати у “ДНР” чи “ЛНР” і самостійно залагоджувати конфлікт та домовлятися, щоби мирним шляхом повернути дитину. Українські правоохоронні органи у такій ситуації безсилі”, – зазначає адвокатка.

Двоєженство можливе?

Навіть якщо й чоловік, і дружина обидва проживають на непідконтрольній території, офіційно розлучитися вони можуть тільки в Україні, наголошують юристи. Їхній шлюб зареєстровано в Україні, і вони мають свідоцтво про шлюб українського зразку.

Утім, наявність незаконних паспортів самопроголошених “республік” або російських паспортів на непідконтрольній Києву території фактично уможливила ситуації, коли люди укладають нові шлюби, не розлучившись за українським законодавством.

“Мій там зі мною розлучився і пишається, – ділиться учасниця групи у Facebook “Донецькі Київські” з ніком “Белла”. – Я його називаю напівчоловік. Чекаю, коли він буде зі своєю нареченою розписуватися у РФ. Цікаво, чи визнає Росія розлучення?”.

У дійсності Російська Федерація вже з 2016 року визнає не лише паспорти “республік”, але й всі документи, видані органами РАГС на непідконтрольній території.

Це й є випадки фактичного двоєженства, підтверджує Віра Ястребова. Хоча з юридичної точки зору Україна не визнає такі шлюби, ситуація дуже суперечлива, наголошує правозахисниця.

“Адже це – сімейні відносини, й у них також будуть народжуватися діти, й ті діти потім не матимуть права ані на аліменти, ані на спадщину”, – пояснює вона.