Кожна третя людина страждає на мізокінезію. Що це?

Ви коли-небудь помічали, як наростає всередині роздратування, якщо поруч із вами хтось метушиться, крутиться, совається – або навіть просто грається бульбашками поп-іт? Якщо помічали, то, скоріш за все, у вас мізокінезія.

Сам термін, що означає ненависть до дрібних і повторюваних рухів, ще не набув значного поширення, однак, як з’ясувала група канадських учених під керівництвом психолога з Університету Британської Колумбії Суміта Джасвала (який збирається захищати докторську дисертацію на цю тему), на мізокінезію тією чи іншою мірою може страждати кожна третя людина.

“Мізокінезія – це сильна негативна або емоційна реакція на чиїсь незначні й повторювані рухи. Наприклад, коли хтось, не усвідомлюючи цього, ворушить рукою або ногою, – пише в своїй роботі Джасвал. – Просто дивно, що ніхто досі не взявся з наукової точки зору досліджувати це явище”.

Дослідники, які вирішили заповнити цю прогалину в галузі психології, провели низку експериментів за участі понад 4 тисяч добровольців, щоб з’ясувати, який вплив чинить на них цей розлад (хоча називати так це явище не зовсім коректно) і в чому саме він проявляється.

Вчені дійшли висновку, що мізокінезія часто (але не завжди) йде поруч із мізофонією – ненавистю до певних повторюваних звуків.

До того ж цей феномен викликає у всіх різну реакцію – від легко роздратування при вигляді метушні навколо до нападів люті при найменшому натяку на настирливі рухи.

“Ті, хто страждають на мізокінезію, відчувають негативні емоції, такі як гнів, тривогу, відчай. Цей стан не дозволяє їм отримувати належного задоволення від спілкування, роботи або навчання, – пояснює колега Джасвала Тодд Генді. – Деякі навіть обмежують через це своє соціальне життя”.

Сам Генді зайнявся дослідженням мізокінезіі після того, як подруга зізналася йому, що сильно переживає, коли він в її присутності починає робити метушливі рухи.

Перед початком досліджень вчені припускали, що причина мізокінезіі може критися у підвищеній візуальній чутливості до зовнішніх подразників і, як результат, нездатності відсікати такий подразник, коли він потрапляє в поле зору. Однак ця теорія не знайшла підтвердження експериментальним шляхом.

“Є й інший варіант, – каже Джасвал. – Можливо, річ у дзеркальних нейронах. Ці нейрони активізуються не тільки, коли ми самі починаємо рух, але й коли спостерігаємо за діями інших. Наприклад, при вигляді чиєїсь травми ми можемо застогнати як від власного болю, тому що чужий біль відбився у нашому мозку як у дзеркалі”.

Не виключено також, що схильні до мізокінезіі підсвідомо співпереживають людям, які роблять метушливі рухи – тільки таке співчуття виливається не в найкращу форму.

“Люди соваються, тому що нервують, – пояснює Джасвал. – А коли людина з мізокінезією спостерігає таку поведінку, ці емоції переходять на неї – і вона сама починає відчувати нервозність”.

За словами вчених, перш ніж говорити про шанси позбутися мізокінезіі (якщо таке взагалі можливо), слід куди більш ретельно дослідити цей психологічний феномен. Єдине, чим можна наразі втішити тих, хто страждає на мізокінезію: ви не самотні.

ввс

і

ютос