Середньовічні рукописи, що були створені на теренах України, розпорошені по світу і залишаються маловідомими українським дослідникам. Зазвичай, історія української рукописної книги вивчалася за публікаціями фотографій окремих сторінок рукописів або ж за описами минулого та позаминулого століть – на сьогодні повернення оригіналів рукописних пам’яток до України практично не можливе.
У зв’язку з цим, постало питання щодо пошуку інших шляхів, які б забезпечили можливість широкого доступу до цих видань як для українських науковців, так і для ширшого читацького загалу – так виник проєкт “Повертаємо в Україну культурну спадщину”.
Його було започатковано ще у 2009 році видавництвом «Горобець» на чолі з директоркою Ганною Горобець.
Робота над проєктом розпочалась під час підготовки видання Луцького Євангелія XIV ст.
Луцьке Євангеліє – одна з найдавніших богослужебних книги України, що збереглася до наших днів. Рукопис належить до галицько-волинської книгописної школи. Він якнайкраще показує характерні для цієї школи, графічні та мовні особливості. Маргіналії, а також мовні палеографічні ознаки свідчать про те, що місцем написання був Спаський Красносельський монастир поблизу Луцька.
Досліджуючи свого часу історію нині не існуючої православної Красносельської обителі, архімандрит Онуфрій Куц зацікавився долею рукописної святині. З’ясувалося, що книга зберігається в Російській державній бібліотеці (РДБ). У лютому 2010 року видавництво «Горобець» і РДБ уклали Договір на відтворення Луцького Євангелія у вигляді видання факсимільного типу.
На сьогодні досліджено, відтворено і повернено в Україну у вигляді видань факсимільного типу такі безцінні українські реліквії: Луцьке Євангеліє XIV століття, Луцький Псалтир 1384 року, Холмське Євангеліє XIII століття, Лавришівське Єванегліє XIV століття, Віденський Октоїх XII–ХІІІ століть, Реймське Євангеліє, кодекс-конволют XI та XIV століть.
Молитовник князя Володимира (Служебник Теодоровича) XIV століття, Молитовник Гертруди (Псалтир Егберта) X-XI століть та міжнародна колективна монографія «Віденський Октоїх XII-XIII ст. Дослідження» будуть презентовані восени.
Кожне відтворення рукопису і повернення його в Україну у вигляді факсимільної копії фіксується низками презентацій у різних установах як України, так і світу.
Це особливо важливо, адже у свідомості багатьох людей, особливо за кордоном, ще й досі українська середньовічна культура сприймається саме як російська, тому подібні презентаційні заходи викликають велике зацікавлення, а, нерідко, й здивування, бо руйнується міф про спільне минуле “трьох братніх народів”, й утверджується безпосередня приналежність писемної спадщини Руси-України до сучасної Української держави. Така діяльність співробітників видавництва, інших культурних інституцій, долучених до проєкту, а також вітчизняних та зарубіжних науковців сприяють налагодженню та поглибленню культурних зв’язків із закордонними державними, науковими й культурними установами, посольствами і консульствами. Після презентацій видання дарують бібліотекам, музеям, науковим центрам університетів. Певна частина передається в ті інституції за кордоном, де зберігається оригінал рукопису.
Довгий час проєкт реалізувався завдяки меценатській допомозі людей, для яких небайдужа доля культури, проте навіть з їхньою допомогою було важко покрити усі необхідні витрати, спрямовані на придбання оцифрованих копій, наукові відрядження для дослідження оригіналів рукописів.
У фінансовому плані для реалізації проєкту зміни на краще відбулися у 2017 році, коли було створено Український культурний фонд – завдяки грантовим програмам фонду наш проєкт “Повертаємо в Україну культурну спадщину” отримав необхідне фінансування.
У 2019 році за підтримки Українського культурного фонду і меценатів проєкту «Повертаємо в Україну культурну спадщину» було видано «Віденський Октоїх XII-XIII ст.». І в ньому є дослідження, що здійснили наші партнери, австрійські науковці, які провели хімічний та мультиспектральний аналізи рукопису. Виявилось, Октоїх наш переписаний у Галичині церковнослов’янською мовою давньоукраїнської редакції. Пам’ятка на сьогодні досліджена не достатньо, є багато лакун у її вивченні. Наші вчені взялися заповнити прогалини, і зробили чимало нових знахідок.
Наприклад, професор Житомирського державного університету, доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко довів, що писці рукопису були носіями галицьких говірок, особливості яких виразно засвідчені у низці написань; він першим звернув увагу на те, що над переписуванням текстів вставки основного тексту, арк. 203–240, працював не один писець, а троє, і окреслив межі їхньої роботи. Дослідник виявив низку українських говіркових мовних явищ, які, на його думку, можна трактувати як найраніше засвідчені у відомих на сьогодні писемних текстах. Кандидат мистецтвознавства (PhD) Марія Качмар відзначила, що тексти Октоїху є співаними текстами і писець рукопису позначив окремі місця музичними знаками, які вдалося віднайти. Доктор історичних наук Людмила Гнатенко на основі кодикологічних, палеографічних та графіко-орфографічних фактів, установила, що основний текст переписано в кінці XІІ – на початку XІІІ ст. або в ранньому XІІІ ст., доповнення його втрачених текстів (вставка арк. 203–240) – вірогідно, у першій половині XІІІ ст., уписані на полях літургійні тексти й Місяцеслов – у кінці XІІІ – на початку XIV ст., а вклеєна на початку кодексу текстова вставка з назвою книги до кінця XІV – початку XV ст. За спостереженням дослідниці, над текстами кодексу, ймовірно, працювало дев’ять писців різних поколінь доброписців. Доктор історичних наук, заступник з наукової роботи генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» В’ячеслав Корнієнко розшифрував усі маргіналії рукопису і встановив імена писців манускрипту.
Робота над дослідженням рукописів не припиняється.
У рамках проєкту “Повертаємо в Україну культурну спадщину” розпочато також складання реєстру української рукописної книги, адже дуже важливим фактором його дієвості є виявлення та реєстрація для вивчення і подальшого видання українських середньовічних та ранньомодерних манускриптів, які зберігаються у закордонних державних інституціях та приватних колекціях.
Як повідомила Ганна Горобець, наразі реєстр працює в тестовому режимі і в майбутньому дозволить належно оцінити національну рукописну книжкову спадщину, яка перебуває поза межами України, встановити пріоритети щодо черговості видання рукописів.
Вивчення давніх українських фоліантів, їх ідентифікація, визначення часу й місця створення, а також з’ясування обставин та шляху мандрівки до останнього місця зберігання збагачують культуру не лише України, але й Австрії, Німеччини, Італії, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Франції та інших країн.
Дослідження рукописних пам’яток українськими та європейськими вченими – це своєрідний міст в культурному та науковому просторі між націями й країнами. Україні є чим дивувати!