Кім Чен Ин веде війну з іноземними медіа, зачісками і підкоченими штанами

Нещодавно Північна Корея запровадила новий закон, яким намагається позбутись будь-якого зовнішнього впливу – суворо караючи тих, кого спіймали з іноземними фільмами, одягом. Але чому?

Юн Мі-Со каже, що їй було 11 років, коли вона вперше побачила, як чоловіка стратили за те, що його спіймали з південнокорейським кіно.

Усім мешканцям району наказали спостерігати за стратою.

“Якби ви цього не зробили, вас би визнали зрадником”, – розповіла ВВС жінка, яка наразі мешкає в Сеулі.

Північнокорейські охоронці хотіли переконатись, що кожен знає, що покарання за контрабанду незаконних відеозаписів – смерть.

“У мене закарбувались спогади про чоловіка, якому зав’язали очі, я досі бачу, як у нього течуть сльози. Пов’язка була повністю залита його сльозами. Вони його зв’язали, а потім розстріляли”.

“Війна без зброї”

Уявіть, що ви у постійному локдауні, без інтернету, соцмереж та можете дивитись лише кілька контрольованих державою телевізійних каналів, які розповідають вам те, що керівники країни хочуть, щоб ви почули – таке життя в Північній Кореї.

І зараз її лідер Кім Чен Ин пішов іще далі, запровадивши новий закон проти того, що режим називає “реакційними думками”.

Всім, кого спіймали з великою кількістю медійної продукції з Південної Кореї, США чи Японії, наразі загрожує смертна кара. Тим, кого спіймали за переглядом – 15 років тюремних таборів.

І йдеться не лише про те, що люди дивляться.

Нещодавно пан Кім написав листа у державних ЗМІ, в якому закликав Молодіжну лігу країни розправитися з “непристойною, індивідуалістичною та антисоціалістичною поведінкою” серед молоді.

Він хоче викорінити іноземну мову, зачіски та одяг, які він назвав “небезпечними отрутами”.

Kim Jong-un

Автор фото, EPA

Сеульське інтернет-видання Daily NK, які має джерела в Північній Кореї, повідомляє, що трьох підлітків відправили у табір перевиховання за те, що вони стригли волосся, як зірки K-pop, і підкочували штани над щиколотками. BBC не може підтвердити цю інформацію.

Усе це відбувається тому, що пан Кім веде війну, яка не стосується ядерної зброї та ракет.

Аналітики кажуть, що він намагається зупинити зовнішню інформацію, яка надходить до населення Північної Кореї, поки життя в країні стає дедалі все складнішим.

Вважають, що мільйони людей голодують. Пан Кім хоче переконатись, що їх продовжують годувати ретельно розробленою державною пропагандою, замість того, щоб вони могли отримати хоч якесь уявлення про інше життя з яскравих південнокорейських драм, створених на південь від кордону в Сеулі, одному з найбагатших міст Азії.

Після закриття кордону минулого року у відповідь на пандемію країна опинилась відірваною від зовнішнього світу ще більше, ніж будь-коли. Поставки товарів першої необхідності та торгівля з сусіднім Китаєм майже зупинились.

Ця самоізоляція послабила і без того проблемну економіку, де гроші вливають у ядерні амбіції режиму. На початку цього року сам пан Кім зізнався, що його люди стикаються з “найгіршою ситуацією, яку ми повинні подолати”.

Що говорить закон?

Daily NK першими отримали копію закону.

“Там сказано, що якщо спіймають працівника, можуть покарати керівника заводу, а якщо проблема у дитини, також можуть покарати батьків. Система моніторингу, яку заохочує північнокорейський режим, агресивно відбита в цьому законі”, – сказав BBC головний редактор видання Лі Санг Йонг.

За його словами, це має на меті зруйнувати будь-які мрії чи захоплення молодого покоління стосовно Півдня.

“Іншими словами, режим дійшов висновку, що почуття опору може сформуватися через знайомство з культурами інших країн”, – сказав він.

Чой Чен Хун, один з небагатьох перебіжчиків, котрий вибрався з країни за останній рік, сказав ВВС, що “чим важчі часи, тим жорсткішими стають правила, закони, покарання”.

“Психологічно, коли в тебе повний живіт і ти дивишся південнокорейський фільм, ти можеш робити це просто заради задоволення. Але коли їжі немає, важко жити, люди стають невдоволеними”.

Чи працюватиме він?

Попередні репресії продемонстрували, наскільки винахідливо люди поширювали та переглядали іноземні фільми, які, як правило, завозили через кордон з Китаю.

Протягом декількох років, за словами пана Чоя, кіно передавали на флешках, які наразі є дуже поширеними. Їх легко приховати, а також вони захищені паролем.

“Якщо ви вводите неправильний пароль тричі поспіль, USB видаляє свій вміст. Можна навіть налаштувати, щоб це відбувалось після одного неправильного введення пароля”, – каже він.

Illustration of family watching TV powered by a car battery
Підпис до фото, Іноді телевізори живляться від автомобільних акумуляторів

“Є також багато випадків, коли USB налаштовано таким чином, щоб його вміст можна було переглядати лише один раз на певному комп’ютері, тому ви не можете підключити його до іншого пристрою або передати комусь іншому. Лише ви можете його побачити. Тож навіть якщо ви б захотіли його поширити, то не змогли б”, – додає він.

Мі-Со згадує, на які кроки зважувались люди з її району, щоб подивитися фільми.

Вона каже, що одного разу вони позичили автомобільний акумулятор і підключили його до генератора, щоб отримати достатньо електроенергії для живлення телевізора. Вона пам’ятає, як дивилася південнокорейську драму під назвою “Сходи на небо”.

Ця епічна історія кохання про дівчину, яка бореться спочатку зі своєю мачухою, а потім з раком, здається, була популярною в Північній Кореї близько 20 років тому.

Пан Чой каже, що саме в той період зросло захоплення іноземною медіапродукцією – цьому допомогли дешеві CD та DVD з Китаю.

Початок репресій

Але потім режим у Пхеньяні почав це помічати. Пан Чой пам’ятає, що близько 2002 року державні служби безпеки здійснила рейд на університет і знайшли понад 20 000 компакт-дисків.

“Це був лише один університет. Можете собі уявити, скільки їх було по всій країні? Уряд був шокований. Саме тоді вони посилили покарання”, – сказав він.

Кім Геум-Хьок каже, що йому було лише 16, коли в 2009 році його схопили охоронці зі спеціального підрозділу, створеного для полювання та арешту тих, хто поширює незаконні відео.

Він подарував другові кілька DVD-дисків із південнокорейською поп-музикою, які його батько незаконно вивіз з Китаю.

Stairway to Heaven, 2003

Автор фото, SBS

Підпис до фото, “Сходи на небо”

З ним поводились як з дорослим і відвели до секретної кімнати для допиту, де охоронці не давали йому спати. Каже, що його чотири дні постійно били кулаками та ногами.

“Я був нажаханий”, – сказав BBC чоловік, який зараз мешкає в Сеулі.

“Я думав, що моє життя закінчується. Вони хотіли знати, як я отримав це відео і скільком людям я його показав. Я не міг сказати, що мій батько привіз ці DVD з Китаю. Що я міг сказати? Це був мій батько. Я нічого не сказав, я просто сказав: “Не знаю, не знаю. Будь ласка, відпустіть мене”.

Геум-Хьок походив з однієї з заможних сімей Пхеньяна, і його батько зрештою зміг підкупити охоронців, щоб звільнити його. За новим законом пана Кіма таке буде майже неможливим.

Багатьох з тих, кого тоді спіймали за подібні правопорушення, відправляли до таборів. Але цього виявилося недостатньо, тому вироки почали робити більш жорстокими.

“Спочатку вирок був приблизно рік у таборі – потім стало понад три роки у таборі. Зараз, якщо ви поїдете до таборів, понад 50% молодих людей там перебувають за те, що вони дивилися іноземні медіа”, – говорить пан Чой.

“Якщо хтось подивиться дві години незаконних матеріалів, то отримає три роки у таборі. Це велика проблема”, – додає він.

З багатьох джерел нам повідомили, що за останній рік тюремні табори у Північній Кореї значно розширили, і пан Чой вважає, що нові суворі закони мають ефект.

“Дивитися фільм – це розкіш. Спочатку потрібно прогодувати себе, перш ніж навіть задуматись про перегляд фільму. Коли важко навіть знайти їжу, навіть якщо одного члена сім’ї відправлять у трудовий табір, це може все зруйнувати”, – каже він.

Чому люди продовжують це робити?

“Нам довелося так ризикувати, щоб подивитися ці драми. Але ніхто не може перемогти нашу цікавість. Ми хотіли знати, що відбувається у зовнішньому світі”, – сказав мені Геум-Хьок.

Зрештою, пізнання правди про свою країну змінило його життя. Він був одним з небагатьох привілейованих північнокорейців, яким було дозволено вчитися в Пекіні, де він відкрив для себе інтернет.

“Спочатку я не міг повірити в це (описи Північної Кореї. – Ред.). Я думав, що західні люди брешуть. Вікіпедія бреше, як я можу в це повірити? Але моє серце і мій мозок були розділені”, – каже він.

“Тому я переглянув багато документальних фільмів про Північну Корею, прочитав багато статей. І тоді я зрозумів, що вони, мабуть, правдиві, бо те, про що у них ішлося, мало сенс”, – додає чоловік.

Kim Geum-hyok (L) and Yoon Mi-so (R)

Автор фото, Collage

Підпис до фото, Кім Геум-Хьок та Юн Mi-Со більше не живуть у Північній Кореї

“Після того, як я зрозумів, що в моєму мозку відбуваються зміни, було вже пізно, я не міг повернутися”, – каже він.

Врешті-решт Геум-Хьок втік до Сеула.

Мі-Со втілила свої мрії та стала стилісткою. Перше, що вона зробила у своїй новій батьківщині – це відвідала всі місця, які побачила у “Сходах на небо”.

Але такі історії стають дедалі більш рідкісними.

Виїзд за межі країни став майже неможливим завдяки нинішньому наказу стріляти на жорстко контрольованому кордоні. І важко сподіватися, що новий закон не матиме ще більш згубного впливу.

Пан Чой, якому довелося залишити сім’ю в КНДР, каже, що перегляд однієї або двох драм не скасує десятиліть ідеологічного контролю. Але він вважає, що північнокорейці підозрюють, що державна пропаганда не є правдою.

“У північнокорейських людей у ​​серці є зерно невдоволення, але вони не знають, на що це невдоволення спрямоване”, – каже він.

“Це невдоволення без об’єкта. Мені крає серце, що вони не можуть зрозуміти, навіть коли я їм кажу. Потрібно, щоб хтось їх пробудив і просвітлив”, – каже чоловік.

  • Лора Бікер
  • BBC News, Сеул

і