Війна за Північно-Кримський канал…

Північно-Кримський канал, що сполучає Дніпро із тимчасово окупованим Росією Кримом, поступово стає одним з головних вогнищ геополітичного конфлікту в Європі, пише New York Times.

У квітні російський президент Володимир Путін віддав наказ про відведення частини військ, зосереджених біля кордонів з Україною.

Але, за інформацією джерел видання в міністерстві оборони США, близько 80 000 військових залишаються неподалік, і багато українців вважають, що загроза нового вторгнення зберігається.

Основною причиною є Північно-Кримський канал завдовжки у 400 кілометрів. Він був основним джерелом води для Криму до того, як у 2014 році Росія його анексувала, а Україна швидко звела дамбу, щоб заблокувати подачу води.

Напруга через канал суттєво зросла за останні кілька місяців, оскільки посуха погіршила кризу з водою в Криму, а ризик ескалації підвищується разом з посиленням протистояння Путіна із Заходом.

Цей канал є символом зв’язків, які колись сполучали Росію та Україну, а також символом фундаментального виклику, з яким стикається Україна, намагаючись звільнитися від свого радянського минулого.

Спільне з Росією радянське минуле досі викликає ностальгію серед деяких українців старшого віку, і кремлівська пропаганда не полишає надію, що проросійські настрої одного дня змінять прозахідну орієнтацію України, пише New York Times.

Але ностальгії недостатньо для того, щоб вгамувати побоювання багатьох людей щодо нової війни з Росією, додає видання.

Через велику посуху минулого року нестача води в Криму стала настільки серйозною, що російські посадовці стали говорити про загрозу масової загибелі людей.

Однак такі застереження про гуманітарну катастрофу суперечать запевненням російської влади про те, що навіть туристи не відчують проблем з водою в Криму.

У лютому один з представників окупаційної влади на півострові заявив, що блокада каналу – це “спроба знищення нас як народу, це спроба масового вбивства та геноциду”.

Москва пообіцяла витратити 670 мільйонів доларів на вирішення проблеми нестачі води, але цього року водосховища міліють, а доступ до води обмежений, пише видання.

Джанкой

Автор фото, УНІАН

Підпис до фото, Ділянка Північно-Кримського каналу у Джанкої (Крим) після його перекриття, квітень 2014 року

Українські посадовці кажуть, що згідно з Женевською конвенцією за забезпечення водою має відповідати Росія як держава-окупант.

Вони додають, що на півострові існує достатньо підземних водоносних горизонтів для забезпечення населення водою.

“Ніякої води для Криму до деокупації. Крапка”, – каже представник президента України в АР Крим Антон Кориневич, пояснюючи державну політику.

У квітні президент Володимир Зеленський перевірив готовність українських військових на адмінмежі з тимчасово окупованим Кримом.

Він попередив, що попри те, що російські війська відходять, армія повинна бути готовою до того, що вони можуть “в будь-який момент” повернутися.

Високопоставлені чиновники у Вашингтоні вважають, що наступ з метою забезпечення водопостачання залишається реальною загрозою, хоча вартість та складність такого кроку видаються досить великими.

Дамба на каналі

Північно-Кримський канал допомагали будувати близько 10 тисяч людей з усього Радянського Союзу.

У нього навіть є свій гімн, слова якого досі висять в рамці на стіні управління каналу: “Ми збудували канал у мирі всією великою та могутньою країною. Бережіть його, як дихання, для дітей та онуків!”

Але коли у 2014 році Росія захопила Крим, Андрій Сенченко, який тоді виконував обов’язки заступника голови адміністрації президента України, ініціював спорудження дамби на каналі як удар у відповідь.

Перед щорічним відкриттям каналу навесні він дав вказівку робітникам спорудити піраміду з мішків з піском та глиною неподалік від межі з Кримом.

Він також сказав встановити знак, на якому йшлося, що вони облаштовують пункт обліку води, щоб збити російську розвідку з пантелику.

Сенченко переконаний, що блокування каналу було правильним рішенням, оскільки обійшлося Москві у стільки ж збитків, скільки міг би спричинити військовий спротив.

“Для того, щоб завдати такої шкоди Російській Федерації, яку спричинило сім років перекриття каналу, треба було, щоб на фронті загинули десятки тисяч людей”, – цитує його видання.

Тимчасова споруда досі стримує воду за 16 кілометрів від адмінмежі з Кримом.

Україна наразі споруджує постійну дамбу на самій межі зі шлюзами, які зможуть відновити подачу води, якщо влада ухвалить таке рішення, розповів начальник управління каналу Сергій Шевченко.

Він додав, що ці шлюзи ще не працюють, тож поки що фізично неможливо відновити постачання води до Криму.

Канал

Автор фото, УНІАН

Підпис до фото, Канал без води у Джанкойському районі Криму

Потужні телевишки

Канал залишається суперечливим питанням серед місцевих жителів, деякі з яких зазнають впливу російського телебачення, пише видання.

“Якщо постане питання: “вода або мир”, тоді, звісно, мир краще. Давайте дамо їм воду – навіщо нам потрібна війна?” – каже одна з мешканок села Хорли, яка розповіла, що дивиться російське телебачення і вважає, що Росія “готова до війни, готова нас захопити”.

Українські посадовці кажуть, що охоплення російським телебаченням, особливо у прикордонних районах, становить ризик для безпеки, на який недостатньо звертали увагу протягом семи років війни.

За їхніми словами, Росія встановлює ще потужніші телевізійні передавачі в тимчасово окупованому Криму та територіях на сході, які передають сигнали на підконтрольну уряду територію України.

Київ намагався протистояти цьому, встановлюючи власні передавачі, але російські сигнали потужніші, визнають чиновники.

Огляд підготувала Ганна Чорноус, Служба моніторингу BBC

і