Сумна правда про партію Голос від С.Притули

Один із “фронтменів” партії “Голос” Сергій Притула після програшу на виборах міського голови Києва восени фактично зник з повідомлень власної політсили.

Саму ж партію почало лихоманити – мова зайшла ледь не про розкол та виключення половини фракції, яка проголосувала всупереч керівництву.

В розмові з BBC News Україна Сергій Притула вичерпно розповів про свою нинішню роль в “Голосі”, відносини з головою партії Кірою Рудик, перспективи коаліції зі “Слугою народу” та власні амбіції лідерства.

Рядовий член “Голосу”

BBC News Україна: Ви вже майже два роки в політиці. І як воно?

Сергій Притула: Це водночас і дуже цікаво, і нові розчарування. З таким ступенем непорядності людей, як у політикумі, не перетинався у жодній царині.

Але є великі плани і бажання грати вдовгу.

Поставте мені це питання років через п’ять.

BBC News Україна: Станом на листопад ви були заступником голови партії “Голос” і членом політради. Яка зараз у вас роль?

С.П.: Рядовий член партії.

Якихось посад на рівні Києва чи загалом у партії на всеукраїнському рівні зараз не займаю.

BBC News Україна: Як так сталося?

С.П.: Посада заступника голови партії – досить номінальна. Її коріння росте з липня 2020 року. Тоді окрім власної кампанії на київського міського голову у мене було багато поїздок по регіонах для підтримки місцевих осередків.

Мені потрібна була якась номінальна посада, адже я не міг бути просто “класний пацан з партії “Голос”.

Запропонували заступника голови – ця посада не мала аж надто багато повноважень, відповідальності – трохи так.

У грудні я запропонував керівництву партії дозволити мені очолити київську організацію, що було б логічним продовженням кампанії.

Мерські вибори не виграли, але фракція з дев’яти людей у Київраді з’явилася не в останню чергу завдяки моїм потугам і я готовий нести відповідальність за їхню роботу – за умови, що їхня діяльність узгоджується зі мною.

Станом на грудень керівник Київської міської організації – це була моя амбіція.

Проте мені відмовили.

І далі сніговий ком докотився до кінця січня, коли змінили склад політради… Оскільки я не представник регіональних осередків, не депутат фракції і не голова партії, мені місця у політради вже не знайшлося.

Юридично все відбулося відповідно до статуту. Інше питання, якби було бажання залишити мене у політраді, то це можна було б дуже легко зробити, розширивши склад.

BBC News України: Хто вирішував питання щодо київської організації?

С.П.: Це прерогатива голови партії за погодженням з політрадою. Я спілкувався з нею (Кірою Рудик – Ред.) і вона відмовила.

Тобто це питання навіть не виносилося на політраду.

Не розкол

BBC News України: Що взагалі відбувається з “Голосом”? Це криза росту чи криза зникнення “Голосу”?

С.П.: Я б не говорив про зникнення партії. Є певні загрози, якщо терміново не відбудуться зміни.

Кризи у партії як такої немає. Є гарна робоча фракція у парламенті. І є бажання кількох людей підсвітити ситуацію таким чином, наче у фракції з’явилася якась десятка депутатів, що виступає проти партії.

Це максимально не відповідає дійсності.

Є непорозуміння між рядом депутатів, між багатьма регіональними осередками та керівником партії.

Тобто голова партії зараз зібрала навколо себе багато негативу через свою поведінку саме як керівник.

Тут різні критерії. І відсутність росту рейтингів – росту немає і немає пропозицій керівництва для того, щоб це відбулося…

У ряду депутатів є запитання до фінансової діяльності керівника.

Є питання щодо не налаштованої комунікації з суспільством. Мем “Голос не чути” викликаний і тим, що за партією не стоїть жоден олігарх з медіагрупою. Але ок, якщо немає доступу до загальнонаціональних телеканалів, як у тих, хто на зарплаті в олігархів, то будуйте альтернативні шляхи комунікації…

(Кіра Рудик в інтерв’ю РБК-Україна пояснила ситуацію в “Голосі” змінами у політраді після місцевих виборів, куди увійшли представники регіонів: “Це і є причина незадоволення окремих людей. Посад, звісно, на всіх не вистачає, але є багато відповідальності й роботи”. – Ред.)

BBC News України: Якщо десять депутатів не підтримують голову партії, то, очевидно, є депутати, які її підтримують. Це не розкол?

С.П.: Ні, я б не сказав, що є депутати, які підтримують голову партії у тому невігластві, що зараз відбувається.

Є депутати, які не пристали до тих [десяти], але і не є фанатами голови. Вони займаються роботою і не вважають за потрібне витрачати кілоджоулі на внутрішні розборки.

Це не конфлікт десяти депутатів з головою – це конфлікт партії з головою…

У той чи інший спосіб відбувається узурпація влади і спроба створити партію авторитарного зразка, яка заздалегідь приречена на провал.

Щоб створити авторитарну партію на чолі з одним лідером, потрібно щоб там були не зовсім амбіційні люди… Не можна створювати партію авторитарного зразка, коли у тебе там пасіонарії – вони не будуть покірними вівцями.

Інший критерій для такої партії – беззаперечний авторитет лідера. І тут у голови партії не все гаразд.

BBC News Україна: У Кіри Рудик не вистачає авторитету для лідерства?

С.П.: Подекуди навіть упізнаваності серед партійців…

Велика кількість людей досі вважає, що партією керує Вакарчук. І це за рік роботи людини на чолі партії.

BBC News Україна: Які у вас зараз стосунки з Кірою Рудик?

С.П.: Практично ніяких.

До 25 жовтня (місцеві вибори. – Ред.) я був затребуваний і діалог був активний.

Після цього я прочекав місяць-півтора, коли мені будуть нарізати якісь задачі. У передвиборчий період побудували грандіозні плани і я мав їздити по регіонах та їх розвивати.

Адже, будемо відверті, і тоді, і зараз у партії “Голос” я – найбільш упізнаване обличчя…

Проте якоїсь розмови я так і не дочекався, тому ініціював її сам у грудні. Результат – мені відмовили очолити київський осередок.

Після цього спілкування було виключно заочним – онлайн у політраді.

“Амбіція у мене є і я не буду цього заперечувати”

BBC News Україна: Ви не хочете стати лідером?

С.П.: Я всіляко підтримував керівництво партії і на питання людей з осередків, чи не маю бажання очолити партію, казав: у нас є голова і ми її маємо підтримувати, вона справиться і т.д.

А зараз людина рік пропрацювала, партія йде не туди (останні слова з особливим наголосом. – Ред.).

У нас є величезні проблеми саме через керівництво.

Коли воно ставить своїми діями під загрозу існування партії, коли є обґрунтовані претензії НАЗК щодо витрачання фінансів на виборах (НАЗК скасували держфінансування партії через проблеми з документами, “Голос” оскаржив це рішення. – Ред.), коли голова партії починає розказувати про якісь можливі коаліційні історії зі “Слугами” – сорі, це трохи не те, під чим ми підписувалися, коли заходили на борт корабля, що називається “Голос”.

Якщо одна людина помиляється у тому, куди має рухатися партія, то на це має бути належна відповідь від інших людей у партії.

BBC News Україна: То все ж, чи є у вас амбіції у цьому плані?

С.П.: Люди в мене запитували: в тебе є бажання очолити партію, якщо ми вирішимо на з’їзді переобрати керівництво?

Я сказав, що амбіція у мене є і я не буду цього заперечувати.

Але якщо хтось буде вважати, що постать Притули достатньо контроверсійна, що я не потягну партію і мені краще бути на інших позиціях – питань немає. Оберіть будь-якого іншого функціонера, до якого є довіра партійців.

“Слуга народу” – локомотив у прірву

BBC News Україна: Щодо коаліції зі “Слугою народу” – заступник фракції “Слуга народу” ОлександрКорнієнко вже заперечив такі переговори з “Голосом”. Тим не менше, чи можливо для “Голосу” – і чи було б це корисно – увійти у владну коаліцію і отримати вплив на владу?

С.П. (голосно сміється): Увійти у коаліцію зі “Слугами”, коли у тебе фракція з двадцяти людей, з яких більшість абсолютно не підтримують жодних коаліційних рухів у бік “Слуг”? Який тут вплив на владу?

BBC News Україна: Якщо вам дадуть якусь міністерську посаду.

С.П.: Це буде найгірше, що може трапитися.

Не тому що хтось боїться відповідальності. А тому що одна-дві людини на посадах будуть розділяти з чинною владою всі “факапи”…

Коли голова партії “Голос” в інтерв’ю сказала, що з нею ведуть переговори про коаліцію, я схопився за голову.

Тому що партія “Слуга народу” – це такий локомотив з вагончиками, який летить у прірву. А ми що – намагаємося заскочити на останню сходинку?

Камон, треба думати про свою індивідуальну історію з огляду на наступні парламентські вибори…

BBC News Україна: Якщо Кіра Рудик завтра оголошує коаліцію зі “Слугою народу” – ви залишаєтесь у “Голосі”?

С.П.: Ні, звичайно. Ніхто не залишиться.

Залишиться Кіра, тримаючи в обіймах бренд “Голосу”.

Заходити в коаліцію можна, якщо ти контролюєш свою фракцію. А коли ти з фракції контролюєш максимум три людини, то ти не гравець. Це просто надування щок: ось ми такі важливі…

Я розумію, чому Корнієнко заперечує – навіщо вести у коаліцію і давати якісь міністерські портфелі, якщо можна домовитися з іншою фракцією з двадцяти людей, де все зрозуміліше, ніхто не ставить питань, немає опозиції у фракції.

І зрозумілий прайс.

Скандал зі стендаперами

BBC News Україна: Питання про київську фракцію і неприємну історію з Богатовим (Депутат Київради від “Голосу” намагався зірвати виступ стендаперів, після чого його виключили з фракції). У своєму відео ви порівнювали традиційні партії з трамваями для політиків старого формату. Чи не став “Голос” таким трамваєм для Богатова?

С.П.: Не готовий стверджувати, що “Голос” для Костянтина Богатова став трамваєм, завдяки якому він зміг ще раз заскочити у Київську раду.

Завдання, яке я ставив перед собою минулоріч і яке залишається актуальним – об’єднати людей, з подібними поглядами в одну структуру…

У Кості є достатньо хороший досвід роботи в міській раді. Кілька разів внутрішня безпека перевіряла його кейси і ми не знайшли там якихось зашкварів, щоб сказати: ні, все, ти не проходиш.

Питання по Тігіпку (Богатова називають бізнес-партнером Сергія Тігіпка. – Ред.) ми розглядали зверху, знизу, вздовж і впоперек. Чогось такого, щоб відрубати його від списку, – точно тоді не було.

Звичайно, не пасує представникові “Голосу” розпускати руки за будь-яких обставин.

З іншого боку, я Костю розумію, я з ним познайомився за останній рік. У нього трошки загострене відчуття справедливості.

І це був вечір 14 лютого, День святого Валентина, він з дружиною прийшов у зал “Братислави”, до якої він має стосунок і доклав зусиль, щоб цей культурний хаб залишився, а не став черговим ТРЦ. Коли там зі сцени стендапери з нецензурною лексикою виступали, його це вкрай обурило. І він пішов розбиратися.

Винний? Так, винний.

Проте чомусь тільки в цьому керівництві у нас почала процвітати політика подвійних стандартів. Чорт забирай, наш депутат, голова фракції, з якогось дуба впавши, катає заяву в НАБУ на керівницю Українського культурного фонду, після чого вона знімає свою кандидатуру з конкурсу.

Потім Железняк сідає з нею за круглий стіл, відкликає заяву, каже: так, може я помилився десь. А пізно, людину збили з конкурсу.

Так вже склалося, що культурно-мистецьке середовище – це наші прихильники… Так ось цією заявою наш один депутат гахнув по симпатиках набагато більше, ніж Костя, який поскандалив зі стендапером.

BBC News Україна: Костянтин Богатов не буде здавати мандат?

С.П.: Наскільки я знаю, ні.

Якщо все залишиться так, як було анонсовано керівництвом, то мабуть буде застосовано імперативний мандат в листопаді цього року (Мова йде про відкликання місцевого депутата за народною ініціативою – це можна зробити не раніше, ніж через рік після виборів. – Ред.).

Пропозиції від Зеленського

BBC News Україна: Влітку у вас була зустріч із президентом Зеленським і головою його офісу Єрмаком. “Українській правді” ви розповіли, що були кадрові пропозиції. Більше ви не зустрічалися з Офісом президента?

С.П.: Ні.

BBC News Україна: Кадрові пропозиції все ще актуальні?

С.П.: Ні. Вони з’являлися на горизонті десь з 2019 року, були деякі речі проговорені і в 2020-му.

Влітку у нас дійсно була фактично остання зустріч, а після цього комунікації якоїсь немає. Та й я відверто не бачу доцільності.

BBC News Україна: Міністром культури зараз ви б не пішли у владу Зеленського?

С.П.(зітхає): Саме до влади Зеленського – точно ні.

Я спілкувався з Володимиром Бородянським, коли його призначили на посаду міністра культури, молоді та спорту, він запрошував мене теж, до речі, на роботу. Але я на той момент просто фізично не міг знайти час.

Я собі з його слів приблизно уявляю, який заскорузлий монстр – ось цей державний апарат, і наскільки неповоротке це міністерство…

Армія не дасть себе вбивати

BBC News Україна: Як українське суспільство реагує на небезпеку російських військ у 2021 році? Чи може у нас виникнути паніка?

С.П.: В ефірі радіо НВ, де є моя авторська програма, я цю тему підняв. Запитав у наших слухачів: про що ви думаєте, коли чуєте ось ці новини, про переміщення російських військ?

І запропонував опитування з трьох пунктів. Перший: зберігаю спокій і чищу зброю; другий: не реагую, бо розумію, що це чергова спроба залякати і не більше; пункт третій: солідаризуюся з депутаткою “Слуг народу” – збираюся “валить с этой страны”.

Не розписуюся за всю Україну, але аудиторія моєї програми проголосувала так: 11% солідарні з депутаткою “Слуг”, близько чверті людей сказали, що це все фейк, спроба залякати і не більше. 63% респондентів відповіли “зберігаю спокій і чищу зброю”.

Мене це, відверто кажучи, достатньо заспокоїло.

У нас сотні тисяч людей пройшли війну, вони в разі чого готові, найближчий наш резерв – це десь 200 тис людей, резервістів, яких достатньо оперативно Міністерство оборони може покликати.

BBC News Україна: Президент вже може призивати і без оголошення мобілізації.

С.П.: Попри те, що я достатньо критикую президента, але коли держава в стані війни, то, можливо, це і потребує уникнути певних бюрократичних проволочок.

BBC News Україна: З військовими ви також спілкуєтесь по волонтерству. Які в них настрої?

С.П.: Вони зайняті своєю щоденною важливою роботою захисту української держави і кількісного зменшення ворогів на нашій землі.

Так, ми постійно отримуємо повідомлення про те, що гинуть наші хлопці-захисники, проте мені не вистачає в інформаційному просторі України тієї інформації, яку, наприклад, регулярно отримую я. Тому що за сім років війни стосунки міцно зав’язалися і багато хто з військових з поваги за допомогу ділиться іноді інформацією якоюсь.

BBC News Україна: Це, скажімо, невеликі перемоги на фронті?

С.П.: Українська армія – це такий організм, який не дозволить уже шпигувати себе і робити вигляд, ніби нічого не відбувається.

Тому що Київ далеко, президент високо, а вбивають просто тут на місці в окопі. І хто би там що не казав, про якісь перемир’я – наші солдати знають, як дати раду собі.

Я просто хочу нашим людям сказати: не думайте, що наші солдати сидять і чекають коли їх хтось закопає.

BBC News Україна: Що зараз потрібно військовим з точки зору волонтерів?

С.П.: Останніх років півтора тренд – це наші “очі” в небі. Минулоріч придбав штук 40 квадрокоптерів, а ще кілька серйозних БПЛА – вже мабуть теж штук 13.

Але ми займаємося ще важливими справами. Я не знаю, що там прописано в Мінських домовленостях щодо того, з чого можна стріляти, а чого не можна. Але знаходяться різні варіанти як, не порушивши Мінських домовленостей, допомогти нашим ворогам полетіти на зустріч з апостолом Петром.

Репутація і TikTok

BBC News Україна: Періодично виникають скандали через вислови тіктокерів. Чи справді частина наших блогерів банально непатріотичні? Чи це такі оцінки, які одразу виводять на хейт?

С.П.: Якось мій кум повів доньку на зустріч з якоюсь блогершою-тіктокершою. Дівчинці було 12 років, у неї було кілька мільйонів підписників.

І якась дитина людська питає: а які книги ви читаєте? На що тіктокерша каже: “а я не читаю книги, зачем мне книги? У меня там 5 млн фолловеров, мне книги не нужны”.

І мій кум взяв дитину за руку і вивів з цього мракобісся.

От ці популярні тіктокери віком до 20 років – вони є насправді продуктом руїни в системі державної освіти або тотального недогляду чи злочинного толерування з боку батьків.

Дитина, яка хейтить свою державу в своєму TikTok – розумію, для чого це робиться. Тому що це стає вірусом, цей ролик заводить на твою сторінку ще мільйон підписників. І ти починаєш зовсім інакше монетизуватися.

Діти насправді не настільки тупі, як дехто може про них думати.

Інша справа, що мізків їм часом не вистачає, щоб просувати себе в інший спосіб. Хейт ось такий – це шлях найменшого опору.

З іншого боку, мені приємно, що нарешті в Україні почав з’являтися інститут репутації. Не пригадаю, як звали ту дитину, яка щось там хейтила Україну, але мені сподобалася реакція кількох компаній, які мали з нею угоди по співпраці і розірвали їх.

Це вже щось починає бути схожим на цивілізоване суспільство.