“Зачепиш хоча б одну нитку – вибухне”. Подружжя, що чистить Донеччину від мін

“Протипіхотна осколкова міна ПОМ-2 небезпечна зоною свого ураження. Обривні датчики – це тонкі капронові нитки, які розлітаються на 9 метрів від самої міни. Їх навіть помітити складно! Достатньо зачепити хоча б одну таку нитку, пролунає вибух. А зона уражень осколками складає 16 метрів”.

Так розповідає про одну зі своїх знахідок неподалік від Широкиного на півдні Донеччини Ярослав Дьомін зі Слов’янська. Він і його дружина Анастасія – демінери.

Вони близько контактують з боєприпасами та мінами, беруть участь у розмінуванні території Донецької та Луганської областей і радо діляться своїми небуденними робочими історіями.

Кожного року 4 квітня для них – ніби професійне свято. Це Міжнародний день обізнаності про мінну небезпеку.

“Діти пішли гуляти на мінне поле”

Дівчинка, яку Анастасія вивела з мінного поля
Дівчинка, яку Анастасія вивела з мінного поля

До завдань Анастасії зокрема входить інформувати місцевих мешканців про мінну небезпеку.

Вона розповідає, що під час одного з таких завдань на КПВВ “Станиця Луганська”, їй довелося рятувати дітей 3-х та 4-х років. Вони вийшли на поле з позначкою “МІНИ”, поки їхня мама відвернулася.

“На роздуми не було ані хвилинки, коли побачила, що діти пішли гуляти на мінне поле. Мама не реагує зовсім, за інструкцією я не можу йти на заміноване поле. Що робити?” – розповідає Анастасія.

“Почала кликати дітей, махаючи їм нашими листівками. Вони яскраві, кольорові, зацікавили дітей, і вони повернулись. Що могло статись, якби прогулянка продовжилась, навіть думати не можу!”

А коли жінка уперше шукала в полі розтяжки, то страшенно злякалася очей куріпки, яка сиділа на яйцях. Це було поблизу села Озерне на Лиманщині. Навіть роботи довелось припинити на ділянці, щоб вирішити, що робити зі знахідкою.

“Ті очі мені здались великими та переляканими. Незрозуміло, хто більш злякався. У мене аж дух перехопило, коліна затремтіли. Миттєво згадала інструкцію, яку вчили. Підняла руку вгору та голосно закричала: “Стоп роботи!” Цей сигнал означає небезпеку, всі зобов’язані негайно припинити будь-яку активність. Того дня ми згорнули перевірку ділянки, а птаха змогла повернутись до гнізда”.

У підсумку вдалося зберегти потомство куріпки. Розтяжок там не знайшли – мабуть, птахи також перевіряють, де саме робити гніздо, розмірковує Анастасія.

Сімейна справа

Ярослав і Анастасія беруть участь у розмінуванні територій Донбасу

Автор фото, Особистий архів Дьоміних

Підпис до фото, Ярослав і Анастасія беруть участь у розмінуванні територій Донбасу

Ярослав розповідає, що демінером став випадково, побачивши оголошення про вакансію в Швейцарському фонді протимінної діяльності (FSD Ukraine) – в Україні фонд базується у Слов’янську.

Жодного досвіду з боєприпасами чоловік не мав, але основні правила засвоїв завдяки навчанню. Його проводили демінери з досвідом: спочатку в Слов’янську, а потім у Центрі розмінування від Міноборони в Кам’янці-Подільському.

“Мали теорію та практику, польове навчання. Почав не тільки розбиратись у різновидах боєприпасів, снарядів та мін, але й почуватися впевненішим, що справлюсь з роботою!” – розповідає Ярослав.

На посаду демінерів був конкурсний відбір, серед своїх переваг Ярослав називає технічні знання і вміння ремонтувати техніку та двигуни автівок.

Приклад чоловіка вирішила наслідувати і дружина, вона також вивчилася на демінера. Але жінок не брали в FSD Ukraine, тому пішла працювати в Halo Trust – це ще одна міжнародна організація, яка на території Донецької та Луганської областей проводить гуманітарне розмінування. А згодом до неї доєдналася її мама.

“Мій період навчання припав на сніговий березень, було холодно. Але у нас згоріли обличчя через спеціальне скло з шоломом – візор допомагає убезпечити голову від осколків, вибухової хвилі. Отак – не були на морі, а обгоріли в Кутовій балці в Краматорську!” – згадує Анастасія.

“На роздуми чи емоції нема ані секунди”

FSD Ukraine

Автор фото, FSD Ukraine

Серед демінерів немає різниці – чоловік ти чи жінка, міркує демінерка. У всіх однакова вага спорядження, ті ж самі рамки та детектори, однакові норми, які треба виконати за робочий день.

Посилений бронежилет важить 12 кг, у ньому обов’язково працюють близько від контактної лінії, а також кожного разу беруть з собою в поле. Працюють щодня в полегшеному бронежилеті, а важкий лежить напоготові на випадок раптового обстрілу.

“Моя мама, на жаль, потрапляла в таку ситуацію, коли поруч почали стріляти, – згадує Анастасія. – Треба було швидко одягти бронежилет, забрати лише найцінніше, наприклад детектор, проповзти до автомобіля та швидко провести евакуацію”.

“На роздуми чи емоції нема ані секунди, треба діяти дуже швидко і за інструкцією”.

Комерційне розмінування

Процес очищення території відрізняється від діяльності військових чи ДСНС.

“Завдання гуманітарного розмінування полягає в тому, щоб обстежити територію, виявити небезпечні боєприпаси та передати інформацію відповідним структурам. Демінерам з міжнародних організацій навіть чіпати нічого не можна. Єдине – окреслити територію, де знайдені боєприпаси, щоб обмежити доступ цивільних”, – розповідає Ярослав.

Потім інформацію про знахідки передають військовим – у Державну спеціальну службу транспорту. Фахівці виїжджають на місце та підривають боєприпаси.

Ярослав

Автор фото, FSD Ukraine

Гуманітарне розмінування відрізняється від звичайної ліквідації мін. Звичайне розмінування проводять сапери на конкретній території, де знайдені боєприпаси чи міни. Гуманітарне розмінування – це комплексний підхід до усієї території, де тривали бойові дії. Після нього місцевість стає повністю придатною для використання.

Ярослав працював і в приватній компанії, яка надає платні послуги з розмінування. Саме там дізнався, як знищують знайдені боєприпаси.

Приватні організації мають дозвіл на знешкодження небезпечних знахідок.

“Замовити” послугу з розмінування в міжнародної організації неможливо, треба чекати, коли до певної території дійде черга. І такі організації працюють безкоштовно для України, роботу фінансують донори.

Приватні ж фірми можуть це робити на замовлення клієнта. Такий спосіб розмінування прийнятний, наприклад, для сільськогосподарських корпорацій та великих фермерів, які не можуть чекати роками, поки поле визнають безпечним.

“На території Донецької області ми розміновували поля на території нинішнього Маріупольського району. А в Запорізькій області шукали боєприпаси Другої світової війни, коли чистили ділянку під розміщення вітряків. Тоді поринув у історію: шукав інформацію в архівах та музеях”, – розповідає Дьомін.

“Як бабахнуло усе вгору!”

розмінування

Автор фото, FSD Ukraine

Один із найбільш яскравих спогадів Ярослава – про підривання знайдених боєприпасів. Це було на Донеччині під селом Лебединським, розташованим біля Широкиного, за 5 км від контактної лінії.

Там на замовлення сільськогосподарського холдингу перевіряли поле в 35 гектарів. Серед небезпечних знахідок були дві мінометні міни, два касетні боєприпаси та декілька 30-міліметрових снарядів.

“Коли боєприпаси були готові до знищення, викликали військових саперів. Додали тротилу та електродетонатор, провели дроти на безпечну відстань. Нас було двоє – тих, хто вперше бере участь у підриві. Дозволили “понюхати пороху”, бути найближче до пристрою, яким знищують міни”.

“Усією командою сховалися за мішками з піском, накрилися броньованою ковдрою. Вона важить 80 кг! А потім привели детонатор у дію та підірвали усе! Як бабахнуло усе вгору! Ото були емоції!”

“Сьомий рік війна, а вони зовсім не розуміють”

Анастасія розповідає дітям, як поводитись, якщо вони знайшли вибухонебезпечну річ

Автор фото, FSD Ukraine

Підпис до фото, Анастасія розповідає дітям, як поводитися, якщо вони знайшли вибухонебезпечну річ

Загалом розмінування території – комплексний процес, який складається з багатьох напрямків. Один з них – інформувати місцевих мешканців про мінну небезпеку.

Ця інформація може врятувати життя людей, які живуть біля контактної лінії, наголошує Анастасія.

“Сьомий рік триває війна, уже виросло покоління дітей, яким цікаво та… буденно, а вони зовсім не розуміють безпеки. Дорослі також, живучи постійно в небезпечних умовах, перестають звертати увагу на сусідство з мінними полями, нерозірваними боєприпасами”, – розповідає вона.

Ходити “забрудненим” лісом, де не проведене обстеження, аби скоротити дорогу, – звичне явище для місцевих. Після обстрілів місцеві ходять по дрова, їх навіть не зупиняє ризик нерозірваних боєприпасів.

“Жінки з Красногорівки розповідали, як це відбувається. Дуже зручно, коли через обстріли частина дерев падає, осколками зрізає гілки. Залишається тільки зібрати їх та принести додому. Навіть багатоповерхівки тут досі без газу, доводиться грітись буржуйками, а купувати дрова немає грошей”, – розповідає Настя.

А поблизу Авдіївки на дачі одна жінка облаштувала доріжку з протитанкових мін, щоб не топтати багнюку, згадує вона інший приклад.

За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Схід України – один із найбільш забруднених мінами регіон у світі. Україна посідає п’яте місце у світі за загальною кількістю жертв. Серед лідерів, зокрема – Афганістан та Сирія.

Від початку конфлікту в 2014 році від мін загинули і постраждали 1,2 тисячі людей, свідчать свіжі дані Управління ООН з координації гуманітарних справ (OCHA Ukraine). Серед постраждалих є і діти: за сім років загинули 40 хлопчиків та дві дівчинки, а ще 144 дитини зазнали поранень.

  • Ольга Нікуліна
  • Для BBC News Україна, Краматорськ

і

ютос