«Коли у 1985 році я вступала на українське відділення Донецького державного університету, то брат говорив: «Куди ти йдеш? Українська — вмираюча мова». Всі ці роки ми з ним не сходимося у цьому питанні думками. Все життя пропрацювала викладачем української мови і жодного дня не пожалкувала про свій вибір!» – цей пост на своїй сторінці у Facebook координатор громадської організації «Український розмовний клуб «Файно» з Краматорська Оксана Муравльова написала 28 лютого 2019 року, одразу після того, як Верховна Рада України ухвалила Закон про мову.
Своє право пишатися рідною мовою на рідній землі Оксана та її родина вибороли шляхом чималих випробувань. Особливо багато їх випало на долю Муравльових у 2014 році, коли подружжя покинули загарбану російськими окупантами Ясинувату, де раніше мешкали…
Треба щось змінювати, й передусім – у людських головах
– 5 липня 2014 року з дитиною поїхали у відпустку, – говорить Оксана. – Додому так і не повернулися. Чоловік також виїхав. Трохи були у Києві та згодом повернулися до Краматорська – все ж ближче до рідного дому. Три дні посумували, а потім чоловік зустрів свого шкільного друга Олександра Ворошкова, котрий разом із активістом Станіславом Черногором очолювали громадську організацію SOS-Kramatorsk. І ми півтора року були волонтерами. Винайняли квартиру. Отримувала переселенські, пенсію по інвалідності. Ось так і виживали, при тому допомагали тим, кому було ще важче, ніж нам.
Ідея створення Українського розмовного клубу зародилася у краматорського активіста Станістлава Черногора ще в 2013 році. Згодом, по проведенню ним буквально кількох занять, на Донеччину прийшла війна… Але згодом, уже коли Муравльови працювали в Краматорську, міцнішало переконання, що треба щось змінювати не тільки у сфері гуманітарної допомоги, але й у головах людей.
У 2015 році Оксана разом із чоловіком пройшли Школу соціального посередника, яку започаткувала Українська миротворча школа (ІЦ «Майдан моніторинг», Харків). За півроку навчання дійшли думки, що у цій ситуації слід знаходити спільну мову з людьми різних поглядів, адже війна закінчиться й треба буде повертатися й якимось чином спілкуватися з тими, хто там залишався, треба думати про відбудову саме української України.
Цього ж року до Оксани звернулась Анастасія Розлуцька з Всеукраїнської організації «Український світ» та запропонувала Муравльовій стати координатором проекту «Безкоштовні курси української мови» у Краматорську.
За своїм фахом Оксана Муравльова – викладач української мови та літератури. Працювала в Ясинуватському будівельному технікумі та в коледжі університету управління, маючи 25 років викладацького стажу.
– Головною метою клубу «Файно» є сприяння розвитку жіночого потенціалу взагалі, розвитку інтелектуальних, творчих, громадянських, духовних та фізичних можливостей жінок та членів їх родин, об’єднання зусиль жіноцтва для захисту ним своїх гендерних, соціальних, економічних, духовних, культурних та інших прав і інтересів, – говорить Муравльова.
У клубі «Файно» завжди файно!
У клубі «Файно» завжди цікаво, і тут завжди придумують щось нове. Спочатку «Файно» був розмовним клубом з вишивкою. Працівники бібліотеки допомогли жінкам в організації безкоштовних курсів української мови, надали можливість три години щонеділі збиратися тут для проведення майстер-класів, лекцій, а ще – для організації змістовного дозвілля дітей, яких вони приводять із собою. У 2016 році активістки зареєстрували Український розмовний клуб «Файно» як громадську організацію зі статусом юридичної організації. До напрямків діяльності клубу поступово додавалися малювання, плетіння, виготовлення ляльок-мотанок. До великодніх свят тут відбуваються майстер-класи з розпису яєць. Кілька років поспіль майстрині виходять на участь у різних ярмарках і фестивалях, демонструючи широкому загалу, що вміють і на що здатні. Проте найбільш важливим результатом діяльності клубу його координатор вважає єднання через спільну працю. «Ми постійно щось робимо, і наші руки не відпочивають. А цим часом ми ще й спілкуємося, обмінюємося новинами, думками тощо», – зазначає координатор.
За словами Оксани Муравльової, клуб є насамперед об’єднанням жінок.
«Ми не завжди схожі одне на одного, у кожного з нас свої на різні речі погляди. Але ми всі єдині Україною і патріотичною ідеєю», – говорить про себе та своїх помічниць координатор клубу «Файно».
Учасників клубу дедалі більшає, оскільки розмовний напрямок у клубі є основним. Адже одна справа – просто знати мову, а інша – говорити і послуговуватися українською в побуті. Часто люди приходять і говорять: «Я знаю мову». «А чому ж не говорите?». «Не можу». Російськомовне оточення впливає на те, що люди соромляться, людям незвично…
– А вам часто доводиться у Краматорську, Слов’янську та інших містах відчувати певну «відстороненість» російськомовного оточення, коли розмовляєте українською?
– Ви знаєте, мабуть я щаслива людина, що оточила себе людьми, які – мої однодумці. Можливо, це неправильно, і мені кажуть, що ти, мовляв, не хочеш виходити з зони комфорту. Але ми повинні самі створювати зони свого комфорту. Нещодавно, наприклад, запустили акцію «Подякуй за українську!» Виготовлені разом з дітьми невеличкі іграшки, сувеніри тощо я дарую в крамницях, інших публічних місцях людям, які розмовляють українською. Бувають і такі ситуації: коли в маркеті я підходжу до каси і продавчиня вітається зі мною, то її сусідка жартівливо питає: «Ну як, що ти сьогодні отримала у подарунок?»
У клубі «Небайдужі серця» майстрині плетуть маскувальні сітки, виготовляють червоні маки. Також тут виготовляють вироби для благодійних ярмарків
«Народжених у вишиванках» дедалі більшає
У клубі проводять чимало яскравих творчих акцій. У бібліотеці є дерев’яна карта України, на кожну область якої нанесено свій орнамент. Приклад донеччан наслідували в Тернополі, де тепер створена така ж карта.
Особливої ж відомості клуб «Файно» набув завдяки акції «Народжені у вишиванках», що триває вже більше трьох років. Ідея її проведення належить Лесі Воронюк – авторці фільму «Спадок нації».
– Був 2017 рік, – згадує пані Оксана, – і Леся, презентувавши у нас напередодні Дня вишиванки свій фільм, говорить: «Ми вам надаємо до Дня вишиванки дві розпашонки – для хлопчика та для дівчинки, подаруйте їх цього дня породіллям у пологовому будинку». Я взагалі люблю подарунки робити, але уявила собі: як же прийду в пологовий будинок лише з двома розпашонками, коли дітей – двадцятеро або тридцятеро. І як бути з іншими? Як вибрати, кому подарувати ці розпашонки? Отже, буквально за 2-3 місяці ми з дівчатами зшили 30 виробів і віднесли в пологовий будинок у Краматорську. Ви би бачили, які щасливі й навіть трохи схвильовані були породіллі, коли ми вручали їм наші подарунки! Ми розповіли жінкам про історичні та культурні корені нашого народу, про те, що символізує вишиванка. Наступного року ми вишили ще більше розпашонок. Потім нам уже допомогла обласна влада, закупивши 100 розпашонок. Їх ми подарували у різні міста – Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку та прифронтовий Торецьк.
Цього року Оксана Муравльова втілила особливо амбітний проект – пошила розпашонки на всю Донецьку область. Попередньо клуб «Файно» запросив у департаменту охорони здоров’я Донецької ОДА відомості про кількість пологових будинків і середню кількість дітей, які в цих закладах знаходяться.
До Дня Незалежності України вишиванки для малюків передали головним лікарям пологових будинків міст Бахмут, Торецьк, Мирноград, Добропілля, Дружківка, Костянтинівка, Краматорськ, Лиман, Покровськ, Селидове та смт. Велика Новосілка. Національні обереги отримали й новонароджені на півдні Донеччини.
Акція «Народжені у вишиванках» об’єднала всю Україну – тканину для вишиванок передавали із Львівщини, тимчасово окупованої Ясинуватої. Новонароджені малюки отримали вишиванки, книжки та символічні набори.
Єднання небайдужих сердець
Активістки клубу «Файно» регулярно збираються у клубі «Небайдужі серця», де плетуть маскувальні сітки, виготовляють червоні маки до травневих свят, інші вироби. Жінки дбайливо в’яжуть коврики для солдатів. Також до зустрічей у клубі долучаються активісти Союзу молоді України.
Активістка клубу Ірина Сила навчає всіх вишивати обкладинки для паспортів. Зараз під її керівництвом майстрині долучаються також до вишивки фриволіте – обробки верхнього одягу, манжетів, завіс, рушників, серветок, скатертин тощо.
Галина Полянська – головна у клубі за ярмаркування, раніше викладала географію в Олександрівці, тепер мешкає у Краматорську. На фронті в неї загинув старший з двох синів, який воював добровольцем у батальйоні «Донбас». Вчитель-методист, педагог вищої категорії, вона має педагогічний стаж 42 роки.
«Я рада спілкуванню та можливості брати участь у благодійних заходах, – розповідає пані Галина. – Допомагаємо військовим шпиталям, передаємо консервацію з дому. Все для фронту».
Ірина Сила прийшла до клубу з онуком Михайлом, який готується до першого класу школи. Михасик вільно володіє українською мовою, на підтвердження чого продекламував вірш: «Хто ти, хлопчику маленький? Українець молоденький! Хто ти, дівчинко маленька? Українка молоденька! У якій живеш країні? В незалежній Україні! Який герб в твоїй державі? Тризуб золотий у славі! Що для тебе Україна? Моя рідна Батьківщина! Як здобута її воля? В боях лютих серед поля! Хто боровся за Вкраїну? Весь народ в важку годину! Чи ти любиш Україну? Люблю її до загину! В що ти віриш, дитя миле? В маму й в велич України!»
Наше знайомство з українським розмовним клубом «Файно» добігало завершення, і координатор клубу Оксана Муравльова поділилася своїми дев’ятьма порадами, як швидко вивчити українську мову.
– По-перше, не думати, що це складно, – говорить вона. – По-друге, потрібен позитивний настрій для початку цієї справи.
Третє: не можна примушувати. Будь-яке вивчення мови, не важливо — англійської, французької чи німецької, починається з бажання. І якщо бажання немає, справи не буде.
Четверте: спробуйте на телефоні, комп’ютері встановити основною українську.
П’яте: почніть розмовляти вдома, з членами родини. Намагайтесь завжди відповідати українською тим, хто до вас звертається українською.
Шосте: у крамницях, будь-яких установах, а також до людей на вулиці звертайтеся українською. Потроху-помалу почнете мислити українською, не перекладаючи з російської.
Сьоме: декілька перших занять присвятіть алфавіту й скоромовкам. Рекомендую встати перед дзеркалом и декламувати. Можна в цю гру втягнути всю родину, особливо дітей.
Восьме: рекомендую записувати на диктофон, щоб потім послухати й посміятися, а головне – зробити висновки, над чим треба більше працювати.
І дев’яте: щоб вільно розмовляти будь-якою мовою, необхідно мати як пасивний, так і активний словниковий запас. Пасивний напрацьовується читанням і вивченням слів, активний – використанням цих слів у спілкуванні. І ще добре поповнює словниковий запас перегляд фільмів, передач тощо.
Владислав ЛЕОШКО.
Донецька область.
Фото автора.