Лукашенко ще може спокійно піти

Олександр Лукашенко, обраний в 1994 році у відповідь на запит “глибинного народу” на справедливість, втрачає владу – більшість білорусів справедливим його президентство вже не вважає, пише Володимир Дорохов.

Олександр Лукашенко з автоматом, 23 серпня 2020 року Олександр Лукашенко з автоматом, 23 серпня 2020 року

Над ним спершу сміялися, називаючи випадковим президентом і обіцяючи швидкий безславний кінець, потім викривали як “останнього диктатора Європи” і карали санкціями, відтак неохоче намагалися налагодити відносини, а тепер проклинають – Олександр Лукашенко, безперечно, є непересічним явищем у політиці. В епоху радикальних змін йому вдалося заморозити політичний процес в країні, розташованій в центрі Європи, на цілу чверть століття.

Однак кар’єри навіть найбільш вдалих політиків рано чи пізно завершуються – часом зовсім не тоді і не так, як їм самим хотілося б. Після голосування 9 серпня Лукашенко потрапив в незвичне для нього і вкрай неприємне становище: обіцяючи “не віддати їм країну”, він поки що зберіг владу, але ось країну – тобто підтримку понад половини виборців, яка завжди у нього була, – втратив уже безповоротно.

Ранній Лукашенко – всупереч основному курсу

Олександр Лукашенко очолив Білорусь тоді, коли в Європі ударними темпами демонтували спадщину соціалізму і будували економіку на принципах ліберальної економіки. Це зараз, в епоху соцмереж і постправди, можна практично без жодних наслідків вимовляти з високих трибун речі, які суперечать не тільки панівному дискурсу, але часом і здоровому глузду. А у відповідь на критику – посилатися на “альтернативні факти”. Чверть століття тому для того, щоб піти наперекір, здавалося, безальтернативному шляху (дерегулювання економіки, приватизація державного сектора, скорочення соціальних програм) – і не на словах, а на практиці – була потрібна чимала сміливість.

Володимир Дорохов Володимир Дорохов

У Білорусі соціалізм до початку перебудови для багатьох, мабуть, до кінця не вичерпав себе – якщо не ідейно, то принаймні економічно. Тому після розпаду СРСР, в короткий період первинного накопичення капіталу, коли в сусідніх державах повторювали тези про економічну свободу і ефективність, у білорусів зберігався сильний запит на справедливість, який Лукашенко відчув і яким успішно скористався. Обіцянки молодого кандидата в президенти “запустити заводи” і “відрубати руки корупціонерам” в середині 1990-х подобалися багатьом. При тому, що тодішня Білорусь зовсім не була символом закоренілого хабарництва, а її еліта навряд чи була найбільш нечистою на руку на пострадянському просторі.

Хвороба владою та її наслідки

Незабаром після першого обрання Олександра Лукашенка президентом стало очевидно, що він хворий владою. Зберегти і зміцнити її – цій меті були підпорядковані всі його дії. Я багато разів з ложі преси спостерігав за його емоційними виступами з трибуни Верховної Ради в період конституційної кризи осені 1996-го, коли президент домагався перегляду Основного закону, руйнуючи баланс влади і вибиваючи собі царські повноваження. Кожна вимовлена ​​ним фраза лунала як клятва – владу просто так не віддам.

Читайте також: Ексбоєць спецзагону МВС Білорусі зізнався у вбивствах опозиціонерів

Перекроївши конституцію, Лукашенко переробив країну під себе, не рахуючись з думкою критиків і більше не боячись втратити посаду. І з кожною новою каденцією міцніло переконання – він ніколи не скаже: “Я втомився, я йду”. Сам Олександр Лукашенко нещодавно (на 26 році правління!) чесно зізнався, що не представляє для себе іншого життя: “Як це, я прокинусь – і я не президент. І що робити?”

Одержимість владою в певних випадках може бути перенаправлена на благо країни і громадян. Заради справедливості варто визнати, що і багаторічний білоруський лідер намагався робити це, як розумів і міг. Лукашенківська Білорусь – не карикатурний компрадорсько-клептократичний режим з яхтами і віллами еліти на Лазурному березі і нерухомістю в Лондоні. Хоча себе правитель, а також його оточення не ображали, вони все ж намагалися розмазувати скромні доходи по всьому суспільству, не забуваючи, насамперед, про свій електорат.

Однак, як і будь-який інший популістський ліво-консервативний режим, режим Лукашенка спирався, перш за все, на думку народу – білоруський президент зробив популізм інструментом своєї політики задовго до того, як цей термін став лайливим в Європі. І не припиняв свою боротьбу з корупцією, яка виглядала то пародією, то інструментом зведення рахунків усі п’ять президентських термінів. Корупційних скандалів з роками менше не ставало, а на лаві підсудних опинялися вже ті чиновники і директори держпідприємств, кого просував і призначав сам Лукашенко. Останній приклад – ексглава служби безпеки президента і колишній заступник секретаря Ради безпеки Андрій Втюрін, засуджений в липні на 12 років колонії за отримання хабарів.

Везіння і вміння

Люди, які близько спілкувалися з Лукашенком, в один голос відзначали, що він явно асоціальний і не терпить навіть мінімального контролю в жодній формі. При цьому першому президентові Білорусі в критичні моменти не раз широко посміхалася фортуна. Через два дні після “елегантної перемоги” у вересні 2001 року терористи-смертники з “Аль-Каїди” напали на Америку, і про білоруські президентські вибори усі благополучно забули.

Читайте також: Труднощі перекладу: чому в Німеччині “перейменували” Білорусь

На початку вересня 2004 року, коли всі стежили за захопленням терористами школи в Беслані, Лукашенко призначив референдум щодо конституції, запропонувавши виключити з неї норму, яка обмежувала перебування на посаді президента двома термінами. Переобранню ж його на п’ятий термін в 2015-му явно посприяв конфлікт на Сході України, який помітно налякав багатьох білорусів.

Навколишній світ стрімко змінювався, а правління Олександра Лукашенка в Білорусі здавалося майже непідвладним часу і не схильним до зовнішнього впливу і внутрішніх потрясінь. Але, можливо, саме багаторічне поєднання удачі, вмілого перехоплювання гасел опонентів, нав’язування своєї волі і вміння вийти з найскладніших і, здавалося б, безвихідних ситуацій в результаті і зіграло злий жарт з Лукашенком, який, схоже, повірив в свою непереможність.

Суворе повернення до реальності

Під час пандемії коронавірусу він – попри природну інтуїцію – нібито втратив відчуття реальності, чого раніше за ним не помічалося. Інакше неможливо пояснити реакцію президента на COVID-19, що обурила білоруське суспільство: ігнорування загрози, а перед цим – заперечення факту її існування було безпрецедентним.

З цієї ж серії “альтернативних фактів” і заяви Лукашенка про те, що протестувати проти фальсифікації результатів виборів на вулиці Білорусі зараз виходять лише наркомани і колишні кримінальники, і що 60 відсотків знімків з тисячами демонстрантів, жорстоко побитих ОМОНом під час протестів і після затримання, є постановочними.

Читайте також: Як підприємства Білорусі страйкують проти Лукашенка

Повернення до реальності є неминучим і болісним. Перший крок уже зроблено – відвідування після виборів Мінського заводу колісних тягачів, робітники якого – твердий електорат! – освистали Лукашенка. А грандіозні багатотисячні демонстрації по всій країні лише посилили відчуття розриву шаблону. Так коло символічно замкнулося. Обрання 40-річного Лукашенка президентом в 1994 році “глибинний народ” в Білорусі сприйняв як свою перемогу, торжество демократії і справедливості. Зараз владу підстаркуватого Лукашенка, який виходить з вертольота в бронежилеті і з автоматом без магазина, білоруси більше не вважають справедливою.

Поки епоха Лукашенка – все ще сюжет з відкритим кінцем. Події розвиваються стрімко, розстановка сил змінюється мало не щодня, сценарії обговорюються найрізноманітніші. У нинішній патовій ситуації, коли глава держави далі не може правити як раніше і не хоче по-новому, а його опоненти, хоч на їхній стороні і більшість населення, не в змозі законним шляхом його змістити, у Лукашенка все ще є вибір. Ким він увійде в історію Білорусі – батьком-засновником, на совісті якого нехай і маса помилок (якщо не злочинів), але серед заслуг – збереження незалежності країни і зречення влади без великої крові; або ж диктатором і узурпатором, який втратив зв’язок з реальністю і спирається лише на насильство?

і

цікаве