ОРИГІНАЛЬНА ПЕЧАТКА КОШОВОГО СЛАВНОГО ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО

ОРИГІНАЛЬНА ПЕЧАТКА КОШОВОГО СЛАВНОГО ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО 1750-х РОКІВ ПОВТОРЮЄ ОБРИСИ ПЕЧАТКИ ГЕТЬМАНА САГАЙДАЧНОГО 1620 РОКУ!
Печатка кошового отамана середини 18 століття, яка віднайдена у Москві й публікується вперше для широго огляду – повторює відомі образи Гербу Війська Запорозького 1610-х – 1620-х років. Та звернімося до історії канцелярської служби Війська Запорозького…

Посада канцеляриста ще з часів гетьмана Богдана Хмельницького була досить високою у тогочасній посадовій ієрархії козацької держави. Звичайно, що як і скрізь, канцелярські чиновники займалися суто бюрократичною роботою – складали універсали та листи, провадили діловодство, слідкували за архівом, вели записи та обрахунки та переймалися іншими справами. На той час вітчизняні “бюрократи” ще мали велике “навантаження” – обов’язок перебувати у складі дипломатичних посольств та виконання певних функцій під час різноманітних офіційних заходів. А для цього потрібно було бути не тільки освіченим й вміти читати і писати, але й вільно володіти декількома мовами, знати дипломатичний етикет і звичаї багатьох країн світу. Як свідчив документ Опанас Гоголь-Яновський „грамоті читати і писати по російськи, по латині, німецьки і грецькому уміє” .

Генеральна військова канцелярія під керівництвом гетьмана та управлінням генерального писаря здійснювала управління козацькою державою розсилаючи універсали та листи через полкові канцелярії. Саме у військовій канцелярії формувалися посольства до інших країн та складалися листи до іноземних правителів. Центральне місце у Канцелярії відводилося генеральному писарю, якого за кордоном досить часто називали Канцлером або ж Секретарем. На нього покладалися обов’язки не лише голови канцелярії та довіреної особи гетьман, але й “міністра закордонних справ”. З часом управлінські функції канцелярії, а, отже, і канцеляристів змінюються та обмежуюються.
З 1721 року Генеральна військова канцелярія України-Гетьманщини набуває значення особливого адміністративного колегіального органу з правом розгляду і вирішення важливих питань поточного державного управління, видання указів і розпоряджень нарівні з гетьманом, надання старшині чинів тощо. Такі питання розглядалися на засіданнях Генеральної військової канцелярії, в яких брали участь і спеціально призначені особи із генеральної старшини – члени Генеральної військової канцелярії. З 1734 року керівництво військовою канцелярією поряд з українцями починають здійснювати російські урядовці.
Діяльність канцелярії супроводжувалася суворою регламентацією її діловодства. Штат канцелярії складався зі старших канцеляристів, канцеляристів та служителів (підписків, протоколістів, регістраторів, копіїстів, товмачів, повитчиків та ін.). Полкові та сотенні канцелярії зверталися до Генеральної військової канцелярії через „доношения”, „чолобитні” та „прошення”.
Посада і звання військового канцеляриста була однією з перших сходинок службової кар’єри вихідців із козацької старшини, зокрема і Опанаса Гоголя-Яновського. Як правило на такі посади брали освічених юнаків після закінчення Київської академії, які знали кілька мов, логіку, математику тощо. У канцелярії вони удосконалювали свій фаховий рівень, набували практичні знання в юриспунденції, „камеральних наук”, військової теорії, оскільки їм доводилося не лише вести діловодство, а й брати участь у вирішенні господарських, адміністративних, дипломатичних справ.
Протягом ХVІІІ століття спостерігалася тенденція до зростання кількості військових канцеляристів. Якщо у 1728 році їх було лише 25 чоловік, то у 1742 році нараховувалося вже 179 осіб. У середині ХУІІІ століття у полковій канцелярії працювали: полкові писар та осавул, два хорунжих, чотири канцеляриста, писар полкового суду, судовий канцелярист, два канцеляриста рахункової комісії, довбиш полкової музики, три трубачі, сурмач, цирюльник, городничий, два польових сторожі, десять сотенних писарів, два артилерійських служителя, десять пушкарів і гармашів, канцелярський сторож, колодничий сторож та кат . Кількісний склад позначився й на штатній структурі канцелярії, яка з часом поділялася на канцеляристів першого, другого і третього розрядів, нотаріуси, секретарі, архіваріус, бухгалтер.

Так, у 1769 році Полтавська полкова канцелярія зверталася до Малоросійської колегії з клопотанням про абсолютне підпорядкування магістрату полковій канцелярії. Найбільш яскраво ці намагання проявилися у діяльності міських судів, на розгляд яких виносили здебільшого цивільні, головним чином майнові, справи. У більшості полкових міст у судових засіданнях магістратів та ратуш брали участь полковники або їх довірені особи, а в сотенних містах сотники та городові отамани. Загалом адміністративне управління містом підпорядковувалося козацькій старшині та царським урядовцям. Діловодством міського управління відав міський писар, якому підлягав штат канцеляристів. Справи, що вирішувалися міським управлінням, вписувалися до актових книг. При міських ратушах існували довідники для керівництва канцелярською роботою. Лише з 1785 року органами міського управління Гетьманщини стали міські думи утворені згідно з „Жалуваною грамотою містам”.
Зображення: Печать Кошового славного Войска Запорозького. 1750-ті рр. Діаметр – 45 мм; высота: 34 мм
Метал, різьба. ДІМ Москва. Інвентарний номер КР ОН 816692.
Автор: доктор наук Тарас Чухліб

і

цікаве