Кажуть, що Зеленський з Парижу не привіз зради…

Мінські угоди, якщо їх виконувати, навіть в порядку спершу безпека, а опісля політична частина (амністія, вибори, кадрові зміни, гуманітарний блок) Україні не вигідні.

Бо залишають в українському правовому полі криміналізоване сепаратистське озброєне утворення і створюють умови для його поширення на південний схід і всю Україну.

Бо не дозволяють перевести політичну і кримінальну санацію території, на яку ми мали б право у разі військової деокупації теренів Лугандонбу.

Прийняті під тиском військової агресії Росії мінські угоди 5 років служили підставою для стримування збройної агресії Росії за межі “лінії розмежування”, оновлення армії, виведення економіки з поруйнованості.

Єдиним способом використовувати ці кабальні угоди було їх не виконувати.
Що 5 років і робилося.

Зеленський задекларував, що буде їх виконувати. І то в найневигіднішому варіанті – спочатку особливий статус у Конституцію, вибори (так Росії і колаборантам буде найвигідніше легалізувати ДНР-ЛНР в тіло України, можливо під іншою назвою, але із своїми прапорами і колорадськими стрічками та совковими памятниками), а потім кордон та інше.

Додаткових умов Путін з Кремля і через представництво сепаратистів ще чимало наставить.
Зеленському доведеться “стати на коліна” та все це або втілювати і тим самим готувати в Україні масові протистояння, або зривати переговори і повертатися на позиції Порошенка і його риторики.

Кажуть, що Зеленський з Парижу не привіз зради.
Але через 4 місяці він ще на крок наблизиться до реалізації штайнмаєрських угод, а через рік ще ближче.

Питання: для чого тоді “широкі верстви” електорату велися на якісь обіцянки, коли питання війни, миру, втрат, руїнництва, виснажування економіки від України не залежить?
Ключі від війни в руках у Путіна.
А якщо і в інших сподіваннях – економічних, соціальних, гуманітарних також не буде результатів?
Якщо нас чекають негативи, яких не було б при інших результатах виборів?

Чи варто було самообманюватися.

Сергій Жижко

і