ПРО ПРАГМАТИЗМ, АБО ЩО НАС ДІЙСНО МАЄ ЗАЧІПАТИ ПІСЛЯ 29 СЕРПНЯ

 

Шановні друзі, 25-ти процентники! Хочу закликати вас до більш прагматичного підходу. А то боляче – чесно – читати ваші трагічні пости з приводу початку роботи Верховної Ради 9-го скликання. Давайте спокійно розберемося.
«Скажений принтер»? – так є таке, працює. Голосують, не читаючи, не пам’ятають прізвища прем’єра, якого щойно обрали? І таке є. Але якщо Штірліц говорив, що запам’ятовується сказане останнім, то в публічній політиці – все навпаки. Електорату тре «задати корм» з самого початку. Звідси і ці темпи, і масове голосування за те, за що не було потреби голосувати – як от за направлення законопроекту на розгляд у профільний комітет. І – додайте – відбувається це все на тлі остогидлої масам практики кількох попередніх скликань українського парламенту, які ту ж депутатську недоторканість «рішуче скасовували», здається, 14 років… Як же ж тут шоуменам нашим не проголосувати відповідний законопроект у перший же день, в «темпі вальсу», щоб запам’ятали? І запам’ятають, будьте певні. Так що я б порадив зачекати «з нервами» хоча б кілька тижнів, коли пройде в «слуг», та їхнього керівництва цей піар-свербіж.
Те ж саме і з новим урядом. Себто зі швидкістю його призначення. Не знаю, принаймні у мене, автоматичного відторгнення ці люди не провокують. Це не те що було, коли, скажімо, прем’єром призначали Азірова… Давайте, знову таки, зачекаємо, придивимось – кілька місяців уже, а не тижнів, до прийняття бюджету-2020.

А от про що нам дійсно треба хвилюватися і думати, що робити при різних варіантах, так це щодо цієї залаштункової активності навколо «продовження нормандських зустрічей». Там щось готується, але ми дуже мало знаємо про те, що саме. Прозорі натяки Трампа-Меркль-Макрона – реально роз’ятрюють українську душу. Що вони там задумали, до чого схиляють українську сторону? Навіщо весь цей ганебний і блюзнірський провокаційний шум навколо обміну полоненими? Якщо мова про те, що Раша захотіла включити до списку ще й цього негідника Цемаха, то треба віддати його до чортів собачих: що з ним, що без нього – Росія вже ніколи не відмиється від крові жертв МН-17. А от якщо вони добиваються ще й закріплення в Конституції України «особливого статусу для Донбасу», «глобальної амністії для всіх убивць», «закону про регіональні мови», «виборів» без виводу окупантів, розформування окупаційних корпусів і передачі контролю над кордоном хоча б міжнародним миротворцям… От тоді і треба нам піднімати голос про свою категоричну незгоду, виходить на вулицю – так, як це було 24 червня. Щоби і в Києві, і в ЄС, і за океаном, і в Кремлі побачили, що нас не просто багато, а дуже багато і ми не дамо зрадити Україну.

Sergij Tikhy

і