ПАРАД ВЕТЕРАНІВ. ВЧОРА ВСЕ ЯСНО БУЛО БЕЗ СЛІВ. А ЯК ДАЛІ?

Зранку 25-го читаю стрічку у ФБ про вчорашнє. Звісно, це моя стрічка – плід довгої «селекції» – порядні і патріотичні люди. Тут, якщо й трапляються ватники та ідіоти – то у мізерній кількості, як то кажуть, для повноти картини.

Але НАШІ люди – які ж вони розумники і розумниці, як точно все побачене оцінили, наскільки яскраво описали! Так, дуже по-різному, але безсумнівно, що в одному, українському спектрі. І стосується це, передусім, оцінок «Бадоєв-шоу» – від «гламуру на крові»(Владислава Осьмак) – «найгіршого кліпу Бадоєва (Олексій Арестович).
А от щодо оцінок Народного параду – тут взагалі розбіжностей нема, всі в захваті, всі – на підйомі оптимізму. Підсумовує цей настрій пост Volodymyr Morenets, який пізно увечері 24-го прогулювався у Шевченківському парку і констатував: десятки тисяч людей пройшли тут уранці – і жодного затоптаного газону, жодної зламаної квітки! Це була блискуче організована народна акція, зібрання цивілізованих людей, які знають, що цінують і чого ніколи не допустять. Все так. Але далі що?
Тут виникає, як на мене, очевидний комплекс питань, точно виражений Олексій Мустафін: а чому ж така маса блискуче організованих в громадянському плані людей – розумних, відповідальних і патріотичних –– так і не змогли забезпечити собі хоча б 10% представництва у Верховній Раді? Як вони всі допустили до нинішньої ситуації, коли майбутнє їхньої безцінної України залежить, здається, від волі однієї людини?А тому – відповідаю – так трапилось, що ніколи цьому питанню ми не приділялося уваги, адекватної його важливості. Навіть після цьогорічної нищівної поразки на президентських виборах висновків не було зроблено. Хоча, на той час уже й пізно було, навіть коли б вибори парламентські пройшли у свій конституційний термін – наприкінці жовтня.

Вчора мене ледве не до закінчення Параду ветеранів муляло: невже ніхто так і не виступить, не узагальнить? І лише прийшовши уже на Михайлівську площу, я таки зрозумів, що це й правильно, промови були б недоречні у цей день, коли й так було все ясно без зайвих слів. Це – попередження було і демонстрація рішучості: ми не здамося. І зафіксували його всюди – і в Києві, і в Москві, і в світі. Але з усього видно, що заявляти про свою позицію доведеться набагато частіше, ніж один раз на рік. Якнайширша надпартійна народна ініціатива, сотні тисяч людей готових оперативно, організовано і в цивілізований спосіб зробити так, як це було 24 серпня 2019 року – сьогодні це єдина гарантія майбутнього української України. І така ініціатива потребує лише одного – організаційного оформлення.

Sergij Tikhy

і

цікаве