Якщо б на вихід в другий тур претендували три кандидати: Порошенко, Гриценко і Кошулинський – проблем у виборі не було.
Але це тільки біля половини електорату.
Є ще Зеленський, Тимошенко, Бойко – для іншої половини електорату.
І протиснутися у фінальну двійку крізь вухо голки (але не в царство боже), шістьом явно складніше.
Коли турнір за круговою системою поєдинків закінчується, то турнірна таблиця наочно показує – хто попереду, а хтоїї замикає.
Вже й ігор мало залишилося, вже неможливо змінити своє місце у таблиці, якщо й виграєш у останніх зустрічах.
Такий закон людських привязаностей і стадіону не поміняєш, ні глядачів на ньому.
Реально на вихід у фінал претендують Порошенко, Гриценко, Зеленський і Тимошенко.
Чому пройде Зеленський.
Тому що не бере участі у телешоу, в телеінтервю, у зустрічах з виборцями, не переконує, що буде робити, як і з ким ощасливить “лоха”. Він просто “дає зуб” і народ “відтягується”.
Пройде Порошенко.
На відміну від Ющенка, який перед першим туром у 2010 році мав 5% підтримки, Порошенко підійшов до виборів із списком 20 корисних справ, які для широких прошарків його виборців важко заперечити.
Правда, опоненти написали йому ще 20 справ, які Порошенка дискредитуюють і які важко заперечити. Але, виборці Порошенка, на них не звертають уваги. Тому що про інших кандидатів існують такі ж списки “огидних справ” і вони не виглядають за Порошенка кращими.
І за цими кандидатами немає достатньо “добрих справ”.
Головне, що вимушує голосувати за Порошенка чисельних патротично налаштованих виборців є те, що він передбачуваний у протистоянні з Путіним. Мінські домовленості не виконуються і Порошенко для Путіна не “переговорний”. Таким же “непереговорним” він буде і наступні 5 років. А російська загроза є найважливішою на цих виборах і Порошенко її хоча як, але опанував.
У Порошенка під певним контролем є адмінресурс і це завжди мало, має і буде мати вплив.
Не пройде Тимошенко
У цій лебединій пісні її змагання за президентське крісло вона втратила патріотичний електорат – порвала з Галичиною і Волинню, прибрала із своїх очільних рядів націонал-патріотів і творчу інтелігенцію (якими тривало користувалася в часи початків своєї діяльності), відсунула вбік патріотичну риторику і замінила її соціальною, змістилася від заходу до південного сходу, щоб стати там більш “своєю” в другому турі виборів.
Але до другого, скоріше, не дійде.
Тимошенко втомилася, перестала бути цікавою, вона вже не запалююча прихильників “Жанна ДАрк і не залізна Голда Меїр чи Маргарет Тетчер, вона не була стратегом, а дрібнота тактичних маневрі її вже не виручає.
І справа тут не у у сцені, коли Путін каже про зустріч Ющенка і Саакашвілі: “Бойци вспоміналі мінувшіє дні і бітви, что вмєстє продулі оні” (Хі-хі-хі-хі), і не в признанні Коломойському: “ти можеш бути справжнім другом і справжнім партнером в усіх.
найважливіших справах”.
Другий раз муза довіря не приходить.
Не пройде Гриценко.
Політик, який хоче мати успіх в президентській кампанії, має пять років пропонувати альтернативні концепції, альтернативне законодавство, вести критику влади та опозиційну діяльність чисельною політичною командою і довести, що він є переконливою альтернативою діючому президентові.
За ним мають бути результати політичних ініціатив і справ.
Гриценко ж 5 років чекав президенської кампанії, відмовчувався і коли йшли бойові дії, і коли реформувалася та переоснащувалася армія.
Саме в час війни його досвід полковника, міністра оборони у формуванні, наприклад добровольчого руху чи резервної армії міг стати корисним і здобути авторитет.
Такі міркування.
Але все може статись інаше.
Побачимо.