Ланцюгова реакція невдоволення та жовчі швилями несеться вулицями. У метро, переходах, кабінетах, магазинах, лікарнях… Люди, ви чого?
Я люблю вітатися з продавцями, дякувати водіям, посміхатися в метро і жартувати з людьми, що хочуть ”нагородити” мене листівкою в переході. Я з усіх сил намагаюся множити добро. Якщо мені передали естафету хамства або обуреного ”цмокання” – я стаю останнім учасником. Я не намагаюся передати це далі.
Люто недолюблюю побитих ненавистю людей, що вирішують нести в світ своє хворобливе невдоволення. Пам’ятайте, ”острые, режущие, колючие предметы” треба зберігати подалі, а тому ховайте свої наточені язики і, безперечно, гострі інтелекти туди, де вони не шкодитимуть.
P.S. Чоловік, що тримав мені двері домофону (доки я десь там далеко йшла з двома пакетами), водій, що почекав мене на зупинці, касир, що пожартував, продавець книг, що побажала вдалого дня, дідусь, що хвилювався аби я встигла забігти до вагону метро – Ви саме те суспільство, в якому я ХОЧУ жити.
Будь-яка роль з цього списку може бути саме твоєю. Ти маєш бути останнім в марафоні зла. Твоя місія – не передавати його далі. Сподіваюся, ти в грі…