Так виглядає, що війна йде до закінчення, а Україна вслід за тим піде до Європейського Союзу і стане такою ж супер-пупер демократичною і толерантною державою як, наприклад, Франція…., у якій з кожним роком стає все менше автентичних ознак і все більше чужорідного елементу, що чимраз більше сідає на шию гостинним корінним французам, агресивно відстоюючи своє право на паразитування та на визначення культурного обличчя держави.
Схожий процес, лишень набагато швидшими темпами, відбуватиметься і в Україні, яку зразу ж після закінчення війни чекатиме будівельний бум через значні інвестиції на відбудову зруйнованих війною промислових об’єктів та житлового фонду, що потребуватиме значного збільшення робочої сили, а отже підштовхне стрімкі імміграційні процеси. Крім тенденції до паразитування і навʼязування своїх правил співіснування мігранти ще й посприяють значному росту організованої злочинності, сформованої за етнічним принципом, з якою вкрай важко боротися через значні труднощі у правоохоронців інфільтрувати в такі злочинні угрупування своїх співробітників та оперативно розшифровувати їхнє спілкування. Який вихід я бачу з цієї ситуації, щоб превентивно встановити певні запобіжники від значного напливу іммігрантів з кардинально іншим культурним кодом та іншою мовою.
Вважаю, що треба замінити наявні соціальні виплати, як, наприклад, субсидії, допомога по безробіттю, допомога при народженні дитини і т.п., принаймні більшість з них, на Безумовний Базовий Дохід громадян України в якості рентної плати в порядку статті 13 Конституції України. Такий захід, крім того, дозволить скоротити значну кількість чиновників, зайнятих в соціальній сфері, оскільки ББД можна буде нараховувати в автоматичному режимі. В такому разі значні переваги мали б іммігранти з пільговим правом на отримання чи відновлення громадянства, тобто особи, що емігрували з України, та їхні нащадки.
А Україна не мала б надто стрімкого іміграційного потоку людей з іншою мовою і культурним кодом, що зняло б загрозу значних потрясінь і дозволило б поступово асимілювати іммігрантів. І про це треба думати та впроваджувати негайно, щоб не втратити своєї самобутності, не перетворитися в країну перманентної нестабільності.
Думаймо, якщо маємо чим думати!
Іван Макар