Історія українського війська — тривала та сповнена драматизму. Впродовж довгого періоду становлення нашої державності українська армія захищала людей, відвойовувала території, боролась проти ворогів країни. З початком російсько-української війни 2014 року знову постала потреба боронити свої землі від сусідньої країни-агресора, й українська армія почала відроджуватись. Сучасні воїни стали повертатиcь до своєї багатовікової історії та зміцнювати символічний зв’язок із минулим. Прикладом такого поступу є 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр».
«ПІДРОЗДІЛИ ПЕРЕМОГИ»
Серія просвітницьких матеріалів, де ми розповідаємо про потужні підрозділи української армії та їхні звитяги.
Холодний Яр — це реліктовий ліс на Наддніпрянщині, де відбувалися історичні для української нації події. У серпні 2018 року 93-й ОМБр Збройних сил України (ЗСУ) присвоїли почесне найменування «Холодний Яр», яке увіковічнює звитяги українських воїнів минулого століття. Ця бригада була одним із перших формувань у складі ЗСУ, яке брало участь у миротворчих місіях за кордоном.
Із початку російсько-української війни 93-тя бригада виконувала завдання у найгарячіших точках — Пісках і Донецькому аеропорті. Коли почалось повномасштабне вторгнення Росії, вони стали на захист Слобожанщини, де звільнили низку міст і сіл. Нині бійці 93-ї бригади беруть участь у боях на Бахмутському напрямку, який вони називають «найскладнішим шляхом бригади». Військові цінують свою бригаду за ефективність і готовність завжди бути в найгарячіших точках. «Неважливо, ким ти є і неважливо, ким ти був. 93-тя бригада виховує з людини воїна», — говорить піхотинець з позивним «Плюсик».
Довідка про 93-тю окрему механізовану бригаду «Холодний Яр»
Вид: Сухопутні війська
Тип: механізовані війська
Рік створення: 1992
Пункт базування: селище Черкаське, Подніпров’я та Запоріжжя.
Командування: Оперативне командування «Схід»
Гімн, виконавець — гурт «Тінь сонця» (лідер Сергій Василюк)
Символіка: двостороння хоругва, на одному боці якої — холодноярський дуб зі схрещеними ножами на чорному тлі, на іншому — стилізований чорний ворон на білому тлі
Гасло: Nunquam retrorsum — «Ніколи назад»
https://youtube.com/watch?v=eor25Cvcg-M%3Fversion%3D3%26rel%3D1%26showsearch%3D0%26showinfo%3D1%26iv_load_policy%3D1%26fs%3D1%26hl%3Duk%26autohide%3D2%26wmode%3Dtransparent
Символіка та історія бригади
«Не гаючи часу на попіл слів, б’ємось за пам’ять своїх дідів», — це рядки із гімну 93-ї бригади, які, як і найменування «Холодний Яр», засвідчують тяглість їхньої бойової традиції. Вона бере початок у реліктових лісах Холодного Яру площею майже 7 гектарів на правобережжі Наддніпрянщини. Ці ліси ще з XIV ст. були надійним оборонним місцем від ворогів, згодом — одним із центрів формування козацтва, а в XVIII ст. козаки та селяни почали тут повстання проти Речі Посполитої, відоме як Коліївщина.
На початку ХХ ст. (від створення перших загонів Вільного Козацтва на Холодноярщині у березні-квітні 1917 р.) у цих лісах почав зароджуватись центр повстансько-партизанського руху — Холодноярська республіка, що існувала від проголошення в Мотронинському монастирі 5 квітня 1919 р. до операції з нейтралізації та захоплення отаманів радянськими спецслужбами (вересень 1922 р.). Холодноярська республіка боролася проти всіх, хто посягав на цю територію, під прапором української державності.
Бої за Піски та Донецький аеропорт
У складі Збройних сил України 93-тя бригада була першим формуванням, яке готувало миротворчі підрозділи. Бійці цих підрозділів брали участь у миротворчих місіях на території колишньої Югославії (1992–1995 рр.), Іраку (2004–2005 рр.), Сьєрра-Леоне (2001–2005 рр.), Ліберії (2003–2018 рр.) та Лівану (2000–2006 рр.).
Понівечений унаслідок обстрілів дорожний вказівник. Фото з відкритих джерел.
У новітній історії «холодноярці» захищають нашу країну від самого початку російсько-української війни — з 2014 року, беручи участь у найважчих битвах, зокрема за селище Піски, розташоване неподалік Донецького аеропорту. Запеклі бої за нього розпочалися ще в 2014 році, й відтоді українські військові двічі звільняли селище. Наразі воно вщент знищене й окуповане росіянами. Командир танкового батальйону 93-ї бригади Олег із позивним «Звягель» розповідає про перші бойові виїзди, які відбулися саме на тому напрямку.
— Рівень підготовки в бригаді був дуже хорошим, тому що така гаряча точка, там кожен день шось було. Це при тому, шо вже на других напрямках було більш-менш тихіше.
Олег родом із міста Звягель (колишня назва Новоград-Волинський), що на Волині. Там дислокується 30-та окрема механізована бригада. Його батько був військовим і змалечку брав Олега з собою на службу. Хлопчаком його водили по кімнатах збирання зброї, а коли підріс, їздив із батьком на стрільби.
Одного дня батько взяв його з собою на штатну стрільбу танкового батальйону 30-ї бригади. Олег спостерігав за процесом із вишки:
— Я побачив, як він стріляє, як від нього розходиться ударна хвиля, по траві так — фу-ух, по вишці тоже так — фух, і ці вікна так — тр-р-р. І я такий: «От воно!». У той момент всьо, було рішено.
Бої за Бахмут
Павло Паліса став командиром 93-ї бригади «Холодний Яр» у січні 2023 року, коли вона перебувала в найгарячішій точці бойових дій повномасштабного російського вторгнення — під Бахмутом.
У п’ятницю він став командиром бригади, а в неділю 1-й ешелон вже виконував завдання в районі Бахмута. На середину січня Павло мав чітке завдання — утримувати місто. За час його виконання командир ближче познайомився з бійцями бригади.
— Потужний колектив, реально потужний. Це безумовно заслуга як попередніх командирів, так і всього особового складу, які в свою роботу вкладають душу.
Тоді на цьому напрямку наступала приватна військова компанія «Вагнер». За словами Павла, це потужний противник, проти якого важко воювати і який відносно добре підготовлений. На той момент у бригади стояло завдання нанести максимального ураження живій силі ворога й не дати йому можливості прорвати оборону Бахмута. А ще — зберігати боєздатність власних підрозділів.
— У лютому-січні, можливо, навіть на початку березня (2023 року. — ред.), в умовах нереально жорстоких боїв і забезпечення боєприпасами, яке було на той час, то була задача важка. Дивлячись на той інтенсив, на ту динаміку бойових дій, навряд чи хтось би дав хоч якісь прогнози. В кінці січня думав: хоч би до кінця ми тут протримались. Навіть під час того, як бригада заходила в Бахмут, чув навколо скептичні думки. Але ми тримались, як могли. 
Після того, як в бригаді відбулася ротація і бійці зайняли смугу на оборону, ситуацію вдалося стабілізувати завдяки піхоті, яка тримала оборону під постійними обстрілами, по 5–7 діб без нормального сну й гарячої їжі. Спільними зусиллями «холодноярці» не дозволили російським військовим розсікти угрупування й швидкими темпами просуватись по міській забудові.
— Особовий склад на позиціях не відчував, що у противника якісь проблеми з бойовими комплектами. Весь «Вагнер» в нас, на Бахмуті. Їх там порядка 17 штурмових загонів, кожен по кілька тисяч. З ходом оборони Бахмута теж відчували, що противник видихається. Безумовно, він залишався небезпечним, грізним. Але ми відчували, що вони видихались уже там ближче до квітня. Хоча їх недооцінювати все одно не варто.
Павло пригадує, як на південних околицях Бахмута підрозділ бригади відбивав 700-метрову траншею, яку зайняла армія РФ. Усе розпочалося з шести українських бійців. Потім зайшли ще шість і разом потрохи стали відбивати це місце.
Перші військові, які розпочали штурмові дії, знищили дві позиції ворога й робили всю справу так, що він не розумів, що відбувається. Вони захопили засоби зв’язку російських солдатів і просувались, поступово знищуючи їх. Згодом закріпилися на 450 метрах траншеї, утримуючи її ще кілька місяців.
Коли росіяни зрозуміли, що ця позиція для них втрачена, то кілька діб безперервно штурмували, а між штурмами застосовували потужний вогонь артилерії, міномети та ствольну артилерію.
Павло переконаний — бої у місті є найскладнішими з усіх видів боїв. Він відзначає ще один із великих штурмів у районі «Літак», що у південно-західній частині Бахмута, в бік Костянтинівки. Там росіяни, що було незвично для ПВК «Вагнер», пішли у наступ великими силами. Їхнім завданням було перескочити через вулицю та зайняти 9-поверхівку. Але завдяки пильності розвідки й особового складу на позиціях українські захисники змогли виявити підготовку противника до штурмових дій. Бій тривав майже всю ніч. На світанку українські військові нарахували на маршруті, де рухався противник між будинками, близько 47 тіл росіян.
— У Бахмуті щоденно відбувалось таке, що заслуговує на окрему книжку, на героїчну історію. Тому що все, що ми там робили, — це титанічні зусилля. Усі підрозділи, які брали участь в обороні Бахмута, — вони вже здійснювали героїчні дії. В першу чергу, через велику інтенсивність бойових дій і складність забезпечення евакуації, логістики. Всю важкість боїв за Бахмут піхота винесла реально на своїх плечах. -https://ukrainer.net/93-ombr-kholodnyy-yar/
Станом на серпень 2023 року частина 93-ї бригади «Холодний Яр» і далі воює на Бахмутському напрямку, а частина — відновлюється після боїв, аби згодом повернутися на передову з новими силами.