Фортеця “Бахмут”: що відбувається на найважчому напрямку фронту

“Головний пункт незламності країни”, “місто-фортеця” та “місто героїв”. Так останні кілька тижнів, поширюючи відео з окопами, що нагадують Першу світову, говорять про захисників Бахмута. Колись 70-тисячного міста, на яке нині широким фронтом наступають росіяни. Окупанти зосередили свою увагу на Бахмуті в середині липня – після захоплення Сєвєродонецька та Лисичанська. Відтоді в місті з’являється все більше українських військових, протитанкових їжаків, а також величезних вирв від російських прильотів. Західні аналітики та українські посадовці заявляють – Росія намагається оточити місто. Чи справді все настільки критично?

“Українська правда” уважно відстежує ситуацію на Бахмутському напрямку з початку червня. Під час останньої поїздки в зону бойових дій УП мала змогу поговорити з військовими, що тримають межі цього напрямку на північ, схід та південь від Бахмута, а також на свої очі побачити обстановку в місті та сусідньому з ним Соледарі. Нижче – обстановка на Бахмутському напрямку очима УП з коментарями українських військових.

Що відбувається на Бахмутському напрямку

На початку серпня командир одного з батальйонів ССО розповідав УП, що росіяни насправді не збираються йти на Бахмут у лоб – вони планують обійти місто й узяти його в оперативне оточення.

Північною межею для такого маневру мав стати Соледар, південною – села Зайцеве та Опитне.

На початок грудня цей план суттєво не змінився. Росіяни намагаються штурмувати Соледар, продавлюють села на південь від Бахмута, а також тиснуть на східну межу міста з боку окупованих територій.

Тобто росіяни наступають на Бахмут одразу з трьох напрямків. І на деяких з них, на жаль, мають тактичні успіхи. 

Зупинимося на цьому детальніше.

Північна межа Бахмутського напрямку – Соледар. Соледар відомий найбільшим солевидобувним підприємством Європи “Артемсіль”. Попри регулярні спроби штурму, це місто наразі виглядає найбільш неприступною ціллю для росіян на цьому напрямку.

По-перше, це територія з великою кількістю укріплень. По-друге, це висота. По-третє, Соледар тримають доволі сильні бригади, зокрема легендарна 93-я “Холодний Яр”.

Просунутися по Соледару з літа росіянам практично не вдалося. Співрозмовники УП серед військових, що обороняють місто, говорять, що окупанти стоять на східному краю Соледара – заводі будматеріалів КНАУФ, який вони зайняли ще влітку. А також періодично заходять на крайню зі сходу вулицю міста.

“Якщо вони і досягають успіхів, то мінімальних, тактичних. Стратегічно перевага за нами. Вони десь трохи зайшли – ми їх посунули, зайшли – посунули, і так увесь час”, – розповідає УП один з військовослужбовців 93-ї бригади.

Російська армія регулярно й доволі хаотично обстрілює Соледар. Не шкодує навіть авіації: працюючи в місті на початку грудня, журналістка УП стала свідком, як два російських гелікоптери запустили по Соледару ракети. 

Якщо ж дивитися на Соледар не лише як на поле бою, а і як на колись 10-тисячне місто, то наразі в ньому майже не лишилося будинків з цілими вікнами. Чимало багатоповерхівок вкриті дірками від прямих влучань артснарядів, частина приміщень – адмінкорпус “Артемсолі”, дитсадок – повністю спалені.

У місті, попри надзвичайні ризики для життя, залишається кілька сотень цивільних.

Східна межа Бахмута – район Бахмута під назвою Забахмутка. Це частина напрямку, де росіяни наразі найближче підійшли до самого Бахмута і за який йдуть важкі бої.

Певний час аналітики DeepState навіть позначали на своїх картах всю Забахмутку як “сіру зону”, втім наразі такою відмічена лише частина цього району. Справа в тому, що українській армії вдалося відсунути росіян трохи далі від міста. 

Усі військовослужбовці на Бахмутському напрямку, з якими для цього тексту спілкувалася УП, запевняють, що ЗСУ наразі повністю контролюють Бахмут.

Район Забахмутки є певною мірою відокремленим від основної частини міста – він знаходиться за річкою Бахмутка. Основний міст через річку росіяни розбили ще 22 вересня. Це ускладнило логістику як для українських військових, так і для цивільних, що лишаються жити на Забахмутці.

Південна межа Бахмутського напрямку – орієнтовно селища Кудрюмівка-Майорськ. Саме на цій частині напрямку росіяни наразі мають найбільші успіхи. З початку вересня їм вдалося захопити Кодему, Миколаївку Другу, Одрадівку, Зайцеве і тд. 

Опитне, що розташоване одразу під Бахмутом, за словами військових, з якими говорила УП, частково перебуває під українським контролем.

Найважчі бої наразі точаться за Курдюмівку, яка є панівною висотою, Зеленопілля та Андріївку. Росіяни тут працюють не точково, а тиснуть по всьому флангу.

“Втім за Кудрюмівкою та вище їхньою перешкодою буде канал (Сіверський Донець-Донбас – УП) – от його вони хєр форсонуть. Тому навіть якщо ми втратимо ще кілька сіл – нічого страшного. Але ми рубаємося за кожен кущ”, – з відчутною втомою в голосі розповідає УП командир батальйону “Свобода” у складі Нацгвардії Петро Кузик, чиї хлопці наразі стоять на південь від Бахмута.

“Будь-які села ми насправді повернемо. От тільки людей, людей не повернемо… “, – додає Кузик.

Складність в обороні сіл на південь від Бахмута найперше полягає в тому, що росіяни все ще мають перевагу в артилерії, боєкомплекті та живій силі. Друга причина криється в тому, що деякі підрозділи ЗСУ відходять зі своїх позицій і оголюють фланг.

Під Бахмутом росіяни намагаються досягати малих успіхів, рухаючись малими населеними пунктами. Їхня ціль – вийти на трасу Бахмут-Костянтинівка (Т0504) до Часового Яру. 

Часів Яр – важлива для оборони Бахмута висота.

Навіщо росіяни вмирають за Бахмут

“Історія з Бахмутом – це суто історія ПВК “Вагнер”, яка вирішила довести російській владі, що вона має кращу, якіснішу підготовку за регулярну російську армію. Мовляв, вони там відступили з Херсона, а ми тут тримаємося”, – пояснює військовослужбовиця 4-ї бригади швидкого реагування Нацгвардії Христина Кудрява, що наразі працює на Бахмутському напрямку.

“Вагнерівці”, які стоять на її частині напрямку, представлені двома групами – навчені “ПВК-шники” та колишні ув’язнені.

Перші – виступають командирами групи. Вони якісно, точково планують операції, добре відстежують переміщення своїх солдатів, зашифровують переговори по радіозв’язку.

Других закидають на фронт після 2-3 тижнів слабкої підготовки і використовують, як гарматне м’ясо.

“Нам полонений “вагнерівець” казав: от ви знищили сьогодні 50 людей, рівно 50 до вечора на заміну вже привезли. Знищили 100 – привезли 100. Вони стараються тримати рівно 900 людей у штурмовому загоні. Їм кажуть: “Люди – це не проблема”, – розповідає Петро Кузик зі “Свободи”.

“Вагнерівці” стараються підійти до наших позицій максимально близько й тільки тоді відкривають вогонь. Не скажу, що це достойний супротивник – бо ми от тільки сьогодні бачили, як вони вкрали на одному подвір’ї козу, – але з ним справді складно”, – резюмує Христина Кудрява.

Окрім піарної історії для ПВК “Вагнер” і Кремля загалом, потрібність Бахмута для Росії має і цілком практичний вимір. Його захоплення дозволить РФ розмістити в місті на час морозів близько двох дивізій своєї армії – а не тримати їх у полях.

Чому українська армія горою стоїть за Бахмут

Ні Генштаб, ні Офіс президента не називають точні втрати України в цій війні й зокрема на Бахмутському напрямку. 

Втім, регулярно спілкуючись з військовими цій ділянці фронту, можна стверджувати, що оборона Бахмута дається українській армії дуже високою ціною.

За два тижні боїв в роті одного з підрозділів, що обороняє південні рубежі Бахмутського напрямку, з 93 солдатів боєздатними лишилося 7. Більшість отримали контузії середньої тяжкості та уламкові поранення.

У чому ж важливість цього міста?

Перша причина очевидна: це місто – українське. 

Друга: через Бахмут проходять дві важливі траси – на Костянтинівку (Т0504) та на Сіверськ (Т0513), про які нещодавно у своєму звіті згадував американський Інститут вивчення війни. З траси на Сіверськ також можна звернути на 100-тисячні Краматорськ і Слов’янськ, які у 2014 році росіянам так і не вдалося взяти під повний контроль.

Третя і найголовніша: як пояснюють військові, історія з Бахмутом не стільки про утримання самого міста, як про уповільнення ворога та зменшення його боєздатності. Інакше кажучи – на Бахмутському напрямку треба просто вистояти і “перемолоти” якомога більшу кількість сил ворога.

Титанічно вистояти.

“Як показало Рубіжне й Сєвєродонецьк, усе таки логіка в нашій глухій обороні є. Ми великою ціною перемелювали там ворога та зменшували його потенціал. А пізніше в нас були сили штурманути їх і на Харківському напрямку, і на Херсонському”, – пояснює Петро Кузик зі “Свободи”.

 ***

Чи вдасться російській армії оточити Бахмут? 

Наразі такий варіант видається малоймовірним, хоча й від росіян, які не шкодують нікого й нічого для досягнення власної мети, можна очікувати чого завгодно.

На початок грудня, попри успіхи окупантів на південних рубежах Бахмутського напрямку, українська армія величезними зусиллями стримує російський наступ, а також контролює критичні траси, які можуть слугувати шляхами відступу.

До того ж, за винятком Маріуполя, Росії жодного разу так і не вдалося повністю оточити українські сили на сході. Два підрозділи, згадані в цьому тексті, успішно вийшли з Сєвєродонецька під загрозою оточення й продовжують захищати Україну.

“Росія навряд чи вичерпає свій наступальний потенціал на цьому напрямку. І ми навряд чи її своїми силами тут посунемо, – відповідає один з героїв цього тексту на запитання “що ж буде далі”, – нас врятує тільки втрата ними бойових складів, мінування шляхів логістики та західне озброєння”.

і

ютос