Павло Кириленко: Заява Amnesty International зроблена без знання всього стану справ

Скільки людей загинули на Донеччині внаслідок повномасштабного вторгнення Росії та чому там, попри смертельну небезпеку, залишаються тисячі цивільних? Про це в інтерв’ю DW розповів керівник Донецької ОВА Павло Кириленко.

Голова Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко

Deutsche Welle: Пане Кириленку, якою зараз є ситуація у тих регіонах Донеччини, де є високою інтенсивність бойових дій?

Павло Кириленко: Ситуація на фронті лишається напруженою, але контрольованою. Найбільш напруженими напрямками є Бахумутський, Соледарський, Сіверський і Авдіївський, а саме селище Піски, де ворог намагається максимально прорвати оборону Збройних сил Україні і вийти на нові рубежі. Але ці спроби є невдалими, завдається вогневе ураження по ворогу, який зазнає втрат і відходить. У цілому вся лінія фронту перебуває під постійними обстрілами.

Є інформація, що ЗСУ навіть на деяких напрямках проводять контрнаступ, звільняючи населені пункти. Можете це підтвердити?

Так, ведуться певні бойові дії на Лиманському напрямку, там проводиться розвідка. Однак про успіхи і закріплення на позиціях суспільство інформуватиме генеральний штаб ЗСУ.

Який відсоток Донецької області залишається під контролем України?

Нині під контролем ЗСУ і української влади залишається 45 відсотків області. До повномасштабного вторгнення (Росії в Україну 24 лютого 2022 року. – Ред.) контролювалося дві третини. Найбільшу частину захоплених окупантами територій займають Маріуполь і Волноваха. https://www.youtube.com/embed/p4eeNiVF5HA?wmode=transparent

Я не просто так називаю їх територіями, тому що ці міста повністю знищені, як і населені пункти поблизу.

Чи є оцінки збитків інфраструктури в області внаслідок повномасштабного вторгнення Росії?

Зараз ведеться лише фіксація. Йде максимальна деталізація по будинкам, критичній та цивільній інфраструктурі. Зараз не можна назвати якусь зафіксовану цифру, адже руйнування стаються щодня. Тому всі збитки ми підраховуватимемо вже після нашої перемоги.

Майже щодня в області також гинуть люди, зокрема, цивільні. Чи є у вас дані щодо кільксоті цивільних жертв на Донеччині з 24 лютого?

Так. Є інформація без врахування Маріуполі і Волновахи, оскільки там потрібно проводити слідчі дії. Зокрема, ексгумацію тіл, виявлення прихованих захоронень, які роблять окупанти. Для їх здійснення потрібно однак деокупувати усю територію Донеччини. Станом на сьогодні, без врахування Маріуполя і Волновахи, загинули 685 людей, ще 1759 дістали поранень.

Напередодні міжнародна правозахисна організація Amnesty International зробила заяву, яка викликала обурення в Україні. У ній, зокрема, йдеться про те, що українські війська поставили під загрозу цивільних, створивши бази та використовуючи системи озброєння в населених житлових районах, зокрема у школах і лікарнях, під час опору російському вторгненню. Могли б ви це прокоментувати?

Основне, на чому ми тримаємося, – це Збройні сили України, які захищають суверенітет і незалежність України. І Донеччина не є винятком. Тому ЗСУ перебувають у тих місцях, де є найбільша загроза. В першу чергу, на лінії фронту, де потрібно відбивати атаки ворога – буде це у  населених пунктах чи за їхніми межами.

Але військова адміністрація також здійснює частину військових дій в межах повноважень, у тому числі щодо укрпілень і оборони території області. Усі дії координуються з військовим командуванням тут, на місці. Я чітко знаю, що все максимально робиться для того, аби, перебуваючи в містах, жоден постріл ЗСУ не уразив цивільне населення. Взагалі всі люди, які розуміють, що весь захист (області – Ред.) лежить на ЗСУ, максимально допомагають. Тому я вважаю, що вказана заява (Amnesty International – Ред.) зроблена без знання усього стану справ. ЗСУ виконують виключно завдання, які спрямовані на зупинку ворога, подальше його знищення, контрнаступ і деокупацію території.

Мабуть, важливо додати, що українська влада намагається вивозити людей з небезпечних місць. Так, нещодавно розпочалася обов’язкова евакуація мешканців Донеччини. Які труднощі є у цьому процесі?

Влада намагається вивозити людей не тому, що поряд знаходяться ЗСУ. Евакуація проводиться тому, що окупаційні війська Росії обстрілюють усі населені пункти Донеччини. Як на лінії фронту, так і у віддалені. Обстріли ведуть по цивільній інфраструктурі та населенню. Тому обов’язкова евакуація проводиться для збереження життя та здоров’я людей. Друга причина – проходження осінньо-зимового періоду через бойові дії буде вкрай складне. Тому потрібно вивезти населення, щоб люди не замерзали. Процес обов’язкової евакуації набирає обертів. Але зауважу, що з початку повномасштабного вторгнення з області вже виїхало три чверті населення за власним бажанням, розуміючи всю небезпеку. Чверть людей, приблизно 350 тисяч, лишаються. Ця категорія не налаштована виїжджати, тому з нею проводиться робота. У тому числі роз’яснюється, що обов’язкова евакуація не є примусовою. Тож якщо людина не захоче їхати, вона має підписати відповідний документ про відмову.

А яка аргументація у цих людей? Чому не хочуть їхати?

По-різному. Буває доходить до абсурду, коли люди кажуть: “Нас виселяють. Зробіть краще газ і ми пройдемо опалювальний сезон. Це наш дім, ніхто нас не вижене. Нам нікуди буде повертатися”.

Але будинок ніхто не планує забирати. Влада на місцях діє злагоджено і залишається. Основна задача – зупинити ворога і не дати йому додаткових можливостей сіяти паніку серед місцевого населення, яке буде гинути під тотальними обстрілами.

Щодо закликів до влади зробити газ. Ніхто не розуміє, що газ відсутній не тому, що ми не хочемо або не вживали заходів щодо відновлення газопостачання. Причина в тому, що газогін проходить в тому місці, де його неможливо зараз відремонтувати. І якщо його навіть відремонтувати під тотальним вогнем – не хочу уявляти кількість жертв серед ремонтної бригади, – то він функціонуватиме не більше години через обстріли. https://www.youtube.com/embed/NgSbZOkJUeI?wmode=transparent

Тому людям потрібно евакуюватися, і 2 серпня ухвалено відповідне розпорядження Кабінету міністрів про обов’язкову евакуацію.

Саме 2 серпня до Кропивницького прибув перший евакуаційний потяг з мешканцями Донеччини. З деякими людьми нам вдалося поговорити. Усі вони бояться, що нібито їх евакуюють і кинуть напризволяще. Де цих людей розміщують і на який період?

Їх розміщують у соціальному житлі у 13-ти областях України. Поки на осінньо-зимовий період, а потім будемо відштовхуватися від ситуації на фронті, залежно від безпекової ситуації на Донеччині і  того, чи зможуть вони повертатися.

Я дуже зацікавлений, щоб Донеччина розвивалася, і так само зацікавлений відстояти її. Це не тільки мій прямий обов’язок, а й рідна область. Тому я робив і робитиму все, щоб її звільнити від ворога.

Ви сказали, що нині в області залишаються близько 350 тисяч людей. Але зараз евакуюють приблизно 150-200 людей за день. Я так розумію, да холодів вивезти вдасться далеко не всіх. Чи планується допомога тим, хто залишиться? Чи можна буде купити ліки, наприклад?

Це наш обов’язок. Ніхто не буде кинутий напризволяще. Навіть скажу, що багато людей не виїжджають, тому що нині отримують гуманітарну допомогу, є медикаменти, в деяких містах функціонує навіть громадський транспорт. Завезення продуктів харчування в магазини здійснюється, також виплачуються пенсії, навіть в прифронтових районах.

Чи можна прогнозувати, коли Донецька область буде звільнена від росіян?

Я чітко знаю, як ми маємо рухатися. Прогнози – річ не вдячна. Після того, як ми зрозуміємо, що на всій лінії фронту ворог виснажений і не має наступальних сил, ми можемо говорити про застосування накопичених нами сил для деокупації області. Я розумію, що ситуація розвиватиметься відносно рівномірно. Якщо ворог “просяде” скрізь, ми матимемо можливість давити його далі. Це може йти поетапно від півдня до сходу України. Але зазначу, що навіть та надскладна ситуація, яка є нині на Донеччині, все одно неуспішна для ворога.

Олександр Куницький

і

ютос