Байден присягається захищати «кожен дюйм» НАТО. Але він спізнюється

Президент США Джо Байден неодноразово заявляв, що НАТО відреагує на будь-яку спробу агресії РФ, якщо вона торкнеться бодай «дюйма» території Альянсу (Фото:REUTERS/Kevin Lamarque)

Президент США Джо Байден неодноразово заявляв, що НАТО відреагує на будь-яку спробу агресії РФ, якщо вона торкнеться бодай «дюйма» території Альянсу (Фото:REUTERS/Kevin Lamarque)

Заяви президента США Джо Байдена щодо готовності захистити від Росії «кожен дюйм території НАТО» виглядають запізнілими, вважає колумніст газети Wall Street Journal Деніел Хеннінгер.

Про це він пише у своїй новій публікації на сторінках Wall Street Journal, де веде щотижневу колонку Wonder Land. Хеннінгер — фіналіст Пулітцерівської премії 1987 і 1996 років та лауреат цієї високої нагороди в 2002 році (разом з колегами по WSJ).

НВ пропонує ознайомитися з повним перекладом його нової колонки про те, наскільки актуальну стратегію захисту НАТО обрав Джо Байден після початку російського вторгнення в Україну.

***

Президенту США Джо Байдену, можливо, приписали курс на усунення Володимира Путіна від влади, проте його енергійна та кричуща заява про те, що «ми захищатимемо кожен дюйм» НАТО є в офіційних релізах: «Навіть не думайте про те, щоб піти далі, хоча б на один дюйм території НАТО. У нас є священне зобов’язання відповідно до статті 5 захищати кожен дюйм території НАТО з усією міццю нашої колективної сили» [заява Байдена від 26 березня, раніше він неодноразово озвучував аналогічну тезу — прим. ред.].

Важко зрозуміти, що це означає. Ймовірно, це значить, що якщо російська армія вчинить якісь звірства у прикордонних країнах, що не входять до складу НАТО — скажімо, застосує газ [хімічну зброю] в Україні чи Швеції – статтю 5 так і не буде задіяно. Та варто тільки чоботу російського солдата чи гусениці танка зачепити Польщу або Латвію — це війна.

Попри те, що ремарки Байдена нерідко провокують непорозуміння, його буквальна червона лінія — «хоч би дюйм території НАТО» — безсумнівно, відображає загальноприйняту думку про цю війну, яка сформувалася в деяких столицях країн Альянсу, зокрема у Вашингтоні, Берліні та Парижі. Якщо це так, то ми в небезпеці – і надовго.Читайте також:
«Не для тих, чиї життя під загрозою». На жаль, війна в Україні стає для світу рутиною — Зеленський

Світові вже вдалося оточити Україну уявною огорожею. Щодня розглядаючи ситуаційні воєнні карти, ми прикидаємося, ніби, надаючи українцям достатню військову підтримку для продовження боротьби, ми зможемо зупинити агресію Путіна там [у межах України], і вона ніколи не досягне нас, навіть на дюйм.

Це маячня. Російський диктатор і головні вороги вільного світу роками присутні у США та Європі, а наші зусилля щодо стримування чи припинення їхніх неодноразових злочинів усередині наших кордонів навряд чи можна назвати чимось більшим, аніж жестами.

У демократичного світу є чотири вороги: Путін, Сі Цзіньпін, Кім Чен Ин і аятола Алі Хаменеї. Кожен із них озброївся всіма можливими інструментами державної влади, включаючи ядерний потенціал, щоб послабити демократичний світ. Для початку.

Безумовно, це чудово, що за п’ять тижнів [війни в Україні] з очей світу спала завіса щодо амбіцій Путіна. Лідери країн, які раптом прокинулися, стверджують, що тепер вони переозброюються і встановлюють нові пріоритети — наприклад, шукаючи баланс між порятунком планети завтра і порятунком нас сьогодні.

Але й до вторгнення в Україну спільні атаки Росії, Китаю, Північної Кореї, Ірану на НАТО на інші демократії вже були приголомшливими.Читайте також:
«Не змогли зупинити росіян». НАТО «зазнало поразки», потрібна менша коаліція країн — британський екскомандувач сухопутними військами

Важко назвати поле битви, де ці чотири країни не намагалися б вести внутрішню підривну діяльність, використовуючи свої збройні сили, розвіддані, торгівлю, кібернетику, космос, науку та, звичайно ж, ядерні загрози. Повний список їхніх атак було б неможливо скласти.

Близько 20 років китайські хакери викрадали дані про зброю у підрядників США в оборонній сфері, в Пентагону, Агентства національної безпеки та Лос-Аламоської національної лабораторії. Хакерська атака на компанію SolarWinds у 2020 році, здійснена російською Службою зовнішньої розвідки, підірвала роботу сотень відомих компаній та федеральних агентств США, зокрема Міністерства оборони та Міністерства національної безпеки.

Минулого року ФБР повідомило про 648 атак програм-вимагачів у 16 критичних важливих секторах інфраструктури США, таких як комунальна сфера, сільське господарство, охорона здоров’я та виробництво. Спонсоровані Росією угруповання завдали ударів по сотнях компаній, які не мали іншого виходу, окрім як заплатити.

Гребля дипломатичних угод, покликаних протистояти цій агресії, впала. Кілька днів тому на сторінках WSJ Томас Грант описав, як Росія порушувала всі домовленості про перемир’я, на які вона погоджувалася за часів Путіна — так само як вона неодноразово порушувала договори про ядерну зброю та хімічну зброю, включаючи СНО-ІІІ.Читайте також:Микола СунгуровськийНАТО чи нейтралітет. Як треба говорити з Росією?

У тій же манері, з якою ми відмахуємося від існуючих загроз, адміністрація Байдена хоче підписати угоду про ядерне озброєння з Іраном, сподіваючись, що нічого по-справжньому поганого не станеться, якщо залишити недоторканою іранську ракетну програму та його терористичну армію, Революційну гвардію.

У тій же манері Національний інститут охорони здоров’я США бездумно блукав у Китаї, роздаючи наукові гранти вірусологам, контрольованим Комуністичною партією.

Якщо ми нарешті усвідомлюємо світ саме таким, яким він був уже роками, то маємо зрозуміти, що зараз усі ми — Україна. Чотири вороги вільного світу чинять усе це не просто для того, щоб досадити чи завадити нам. Вони хочуть послабити, а потім замістити нас.

Протягом багатьох років під час холодної війни військова доктрина НАТО виходила з переконання, що будь-яка наземна атака з Радянського Союзу буде здійснена через Фульдський коридор у Німеччині. Він концентрував найсерйозніші розрахунки, відволікаючи їх від загроз, які вважалися меншими.

Ті роки були незрівнянно простішим часом. Заява про «дюйм НАТО» схожа на фіговий листок, яким хочуть прикрити численні вже існуючі загрози. Це вперте самозасліплення — попередження, яке щодня намагається донести президент України Володимир Зеленський, наполягаючи, що Україна — лише верхівка айсбергу.

Переговори між Україною та Росією, які відбулися в Туреччині, можуть підштовхнути віру в те, що «війні вже кінець». Але це ще не кінець. Україна має рацію, вимагаючи майбутніх гарантій безпеки від США та НАТО.

Багато років зіштовхуючись із цілою низкою загроз з боку цих чотирьох противників, ми на Заході сперечаємося про те, чи є актом війни кожен окремий акт агресії — такий, як випробування Північною Кореєю балістичної ракети великої дальності минулого тижня. Але з їхньої точки зору все цілком ясно — це війна.

Ми провели червону лінію, гаразд — але довкола себе. Україна при цьому виглядає зовсім інакше. Це наш шанс розширити гру у сфері безпеки проти ворогів, які не визнають фізичних кордонів чи моральних обмежень.

Будь-які послідовні зусилля, спрямовані проти цієї загрози, вимагатимуть політичного лідерства. Чи є хто готовий іти в президенти 2024-го?

і

ютос