Свято Долі

Завершується цикл осінніх жіночих свят – Осенини. Останнє з цих обрядійств – Свято Долі, яке відзначають дівчата, тому ми його часто так і називаємо «свято дівочої Долі», бо за ним через тиждень прийде «свято парубочої Долі» (так зазвичай говоримо про Калиту).

Обґрунтування дати: на це свято християнська церква зробила свою надбудову – «св. Катерини», яку ортодокси відзначають 7 грудня; отже переводимо на григоріанський стиль 7.12 – 13 днів = 24.11.

У цей день дівчата розпочинають вечорниці, насамперед, задобрюючи свою Долю. Доля – це одне з втілень Рожаниці, тому в обрядах обов’язкове годування Долі кашею. Доля має інформацію про майбутнє дівчини чи жінки, але не має енергії, щоб це майбутнє їй показати. А дівчина має енергію, але не має інформації. Тому вона пропонує Долі «поспілкуватися» з допомогою мови символів, яку створює сама. Цих ворожінь в Україні побутує сила-силенна, в кожному краї є свої звичаї, та загалом традиція вшанування такої важливої Сили, як Доля людини, втрималась впродовж цілого тисячоліття, не зважаючи на заборони з боку церкви. Кілька ворожінь наведу, наприклад, напередодні свята увечері дівчина бере заготовлені заздалегідь листочки різних дерев і надає їм імена відомих їй парубків (або надписує їх).

Так вона дає Богині Долі своєрідний код, за допомогою якого Доля має відповісти на поставлене питання: «Доле, хто мій суджений?» Потім названі листочки кладе під подушку, а вранці, прокинувшись, дівка кличе малого хлопчика (братика чи сусіда) і просить його витягти один з листочків. Так вона дізнається ім’я того, хто має стати її чоловіком. Жінки, як правило, в цей день запитують Долю про майбутній добробут родини, народження чи здоров’я дітей та чоловіка, інші важливі родинні події. На вечорницях дівки ворожать з допомогою парних чи непарних предметів (наприклад горіхів, кількох кроків, поясів тощо), чи будуть в парі, чи ні. Кожна з дівчат обирає собі назву квітки, а коли приходять парубки, одна з дівчат називає парубкам, які тут є квіти й пропонує їм вибирати: яку парубок назвав, та дівчина буде з ним танцювати на вечорницях. Такий розподіл пар вважався волевиявленням Богині Долі. Кидали чоботи через хату й дивилися, куди показує носок чобота, звідти й чекати судженого. Витягали поліна з мішка й оглянувши, ворожили за їх формою, яким буде чоловік (товстим чи струнким, багатим чи бідним, міцним чи не дуже, тощо).

Тобто фантазія та художнє бачення світу проявлялися в дотепах, веселощах та загалом гарному настрою, хоч декому ці ворожіння й були невдалими. У цей день дівки готували жертвопринесення Богині Долі у вигляді каші, виходили на подвір’я, чи на вулицю й гукали: «Доле! Йди до нас кашу їсти!». Символіка каші, її зв’язок із зерном вказує на походження цього обряду з Рожаничної трапези наших Предкинь. Такі молодіжні вечорничні обряди побутують і нині серед української молоді. Дівчина може поставити у воду гілку вишні: якщо до Різдва Божича (зимового сонцестояння) вишня зацвіте, то це означає, що Доля дає добрий знак, буде щасливе подружжя, багато дітей, гарне здоров’я. Християнство ж намагалося всіляко замаскувати язичницьке свято Долі, яке святкувалося молоддю наперекір церковним заборонам, тому надали йому християнського забарвлення, поєднавши його з днем «христової нареченої» (черниці Катерини), яка нібито отримала неземне щастя в символічному шлюбі з Ісусом. Ці легенди описані в масових виданнях та інтернеті, на безлічі християнських сайтів, тому я їх пропускаю.

Проте нині ми вже знаємо, як саме створювалися християнські міфи. Це був 415 рік. Александрія (як бачимо, й місто збігається!). Скоївши страхітливий злочин катування жінки-філософа Гипатії Александрійської, церковники спостерігали нелюдські муки своєї жертви, керував злочинцями єписком Кирило (до речі, також канонізований як «святий»). Потім придумали легенду, що нібито «злі язичники закатували святу Катерину». День Катерини приурочено до осіннього святкування Богині Гекати. Порівняймо подібність імен та біографій: обидві жінки красуні, обидві неодружені; вивчають філософію; навіть однозвучність імен Гипатія, Гекатія, Єкатія – Катерина (Єкатерина) – такі прийоми типові для раннього християнства, в якому імена «святих» були пристосовані до імен язичницьких Богів (Власій – Велес, Петро – Перун тощо). Хіба що християни, щоб замаскувати походження катеринового міфу датували цей злочин століттям раніше (нібито за імператора Максиміана), бо звісно, що імператори на початку V століття вже всі були християнами й переслідувати християн не могли.

А отже, й шите все білими нитками… Дивно, що цій «святій» приписали функції Рожаниці, помічниці породіллям і немовлятам. Чи можна придумати пояснення, чому «свята» Катерина мала би опікуватися шлюбом, народженням дітей, допомагати породіллям під час пологів, якщо для черниці це вважалося «оскверненням» і «найтяжчим гріхом»?

Богиня Доля – опікунка родини, жінок і дітей, це вона приходить до новонароджених немовлят і віщує їм долю та життєвий шлях. Отож, пізнаваймо наші Рідні Свята в їхній первісній чистоті, в українській святості. Всім вам, друзі, щасливої Долі!

©Галина Лозко

і

ютос