д

. Як Росія виправдовувала й пояснювала вторгнення в Україну впродовж року повномасштабної війни

24 Лютого 20230572

Команда «Детектора медіа» проаналізувала близько 100 тисяч дописів у російському й українському сегментах телеграма й виокремила основні тези, за допомогою яких Росія виправдовувалася за те, що чинить в Україні.

«Детектор медіа» в умовах великої війни системно досліджує російську дезінформацію в українському та російському сегментах соцмереж й у ході досліджень помітив низку російських дезінформаційних меседжів, які в той чи інший спосіб виправдовують дії Росії в Україні. Йдеться як про ту ж «денацифікацію», якою російський агітпроп виправдовував війну в перші дні повномасштабного вторгнення, так і про інші нібито добрі наміри й цілі Росії, заради досягнення яких вона вбиває тисячі українців. Аналітики й аналітикині проаналізували український та російський сегменти телеграма й виокремили основні меседжі, якими виправдовувалася Росія впродовж дванадцяти місяців великої війни — від 24 лютого 2022 року. Також розповідаємо, як за рік повномасштабної війни змінювались аргументи росіян.

Над дослідженням працювали: Олексій Півторак, Леся Бідочко, Іра Рябоштан, Орест Сливенко, Ольга Білоусенко

Росія оголосила про повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року. Однак назвали вони це не війною, а спеціальною воєнною операцією. Для обґрунтування вторгнення російський президент Володимир Путін повторив тези, якими послуговувався сам і які роками поширювала російська пропаганда: начебто Україну створив Ленін, а сучасною Україною правлять прихильники нацизму і корупціонери. Останні нібито довели Україну до межі банкрутства і знущаються з тих, хто підтримує Росію. Проте Путін переконаний, а отже намагається переконати й інших, що держава Україна тримається на плаву завдяки щедрості Росії.

Повномасштабне вторгнення, ймовірно, планувалося як швидка і переможна для Росії воєнна кампанія. Утім вона триває вже рік. І відтоді російська армія не досягла мети: ані визнання окупованих нею територій російськими, ані прихильнішого ставлення до влади Росії від керівників України, ані відмови України від планів стати частиною Європейського Союзу і НАТО. Навіть навпаки, згідно з дослідженням «Інституту когнітивного моделювання», центру «Соціальний моніторинг» та агенції «Перша рейтингова система», в перші тижні після вторгнення росіян понад три чверті українців висловили віру в перемогу над Росією, а більш ніж половина респондентів засвідчила, що готова заради перемоги над росіянами місяцями переживати незручності. За рік після повномасштабного вторгнення в перемогу України вірять понад 90% українців.

Команда «Детектора медіа» не переставала висвітлювати перебіг російського вторгнення у вимірі того, як воєнні дії відбиваються на медіа. А ще регулярно виходять новини й аналітика щодо того, як російські пропагандисти використовують медіа й соцмережі для того, щоби впливати на бажання українців боротися, а друзів України — їй допомагати. 

У цьому тексті фокусуємося на так званих причинах вторгнення, які Росія озвучувала впродовж року великої війни, що мала би закінчитись «взяттям Києва за три дні».

Методологія

«Детектор медіа» проаналізував понад 99 тисяч дописів із 1255 телеграм-каналів в українському та російському сегментах телеграма, які надала компанія LetsData. Під українським та російським сегментами маємо на увазі дописи профілів, сторінок, груп та каналів, які розташовані в Україні і Росії відповідно або вказали своїм місцем розташування Україну чи Росію.  

Період дослідження: 14 січня 2022 — 8 лютого 2023 року.

Детальніше про методологію отримання та обробки даних читайте тут.

Хронологія меседжів

До моменту вторгнення в російської пропаганди вже була розроблена більша частина тез, якими Росія виправдовувала війну, — вони озвучувались іще від 2014 року. Російська пропаганда має на озброєнні величезний арсенал аргументів, якими намагається жонглювати, щоб виправдати війну, залежно від контексту події. Усі тези вписуються в чотири блоки історичних, політичних, військових і економічних аргументів обґрунтування претензій Росії для зміни світового порядку і збільшення впливу Росії на Україну.

До розроблених раніше історичних аргументів належать:

• Білоруси, росіяни та українці — один народ. Війна в Україні — війна всередині триєдиного російського народу;
• Україну створили росіяни чи СРСР;
• українці у Другій світовій війні співпрацювали з нацистами, тому вони і їхні національні герої — нацисти;
• Крим у складі України опинився випадково, і росіяни забрали його назад цивілізовано шляхом референдуму;
• Росію намагаються виставити агресоркою в Другій світовій війні;
• українці руйнують свої зв’язки з російською культурою.

Цими тезами росіяни намагаються утвердити своє історичне право ставитись до України як до колонії і застосовувати силу при спробі колонії відірватись від Росії.

До озвучених до вторгнення політичних аргументів, які обґрунтовують бажання вести військову агресію, можна зарахувати такі:

• Революція гідності 2014 року була державним переворотом, яку втілили націоналісти;
• владу в Україні контролюють націоналісти і нацисти;
• українські націоналісти мають на меті знищення росіян;
• ЄС і НАТО намагаються знищити Росію, а вступ держав із колишнього соціалістичного табору туди — це загроза;
• якщо ООН, ЄС і НАТО підтримують Україну, тобто прихильників нацистів і русофобів, тоді вони теж нацисти й русофоби;
• українці чекають на те, щоб Росія їх звільнила.

Військові аргументи на користь агресії ґрунтувались на переоцінці Росією своїх сил і неправильній оцінці суперників: 

• ніхто не буде воювати з такою ядерною державою, як Росія;
• українські військові систематично знищують російськомовних представників так званих Донецької і Луганської «народних республік»;
• докази воєнних злочинів росіян — постановка;
• в Україні розроблять хімічну, біологічну чи ядерну зброю. 

Економічні аргументи можна виокремити такі:

• існування незалежної України можливе завдяки поступкам і пільгам від Росії;
• країни світу занадто залежать від російських енергоресурсів і корисних копалин, щоб наважитись на воєнну конфронтацію з Росією.

Після повномасштабного вторгнення в Україну найбільше тез додалося серед політичних аргументів. Це було зумовлено потребою виправдати вторгнення в Україну, мобілізувати його прихильників і зупинити критиків. У такий спосіб до політичних аргументів після 24 лютого додалися такі тези: 

• усі росіяни, які не підтримують вторгнення в Україну, — зрадники;
• немає альтернативи денацифікації України, адже нацисти створюють проблеми Росії і знущаються з росіян;
• у приході до влади нацистів винна значна частина українців, тому вони заслуговують на покарання;
• НАТО намагається чужими руками розпалювати військові конфлікти проти Росії.

https://flo.uri.sh/visualisation/12824087/embed?auto=1A Flourish chart

Аргументи для обґрунтування агресії Росії проти України, як правило, подаються впереміш, залежно від інформаційних приводів і потреби акцентувати чи відвести увагу від вигідних або незручних російській пропаганді подій.

У лютому 2022 року агітпроп позиціонував Росію як екзорцистку, яка має «демілітаризувати» та «денацифікувати» Україну. Цей мотив пронизує всю пропагандистську канву, пік поширення та послуговування цими термінами припадає на перше півріччя великої війни.

Вживання аргументів щодо порятунку жителів Донбасу та російськомовних в Україні, провокування Росії Україною, європейських бенефіціарів війни, боротьби з русофобією також характеризується більш-менш стабільною динамікою та нормованою частотою впродовж усього періоду нашого спостереження.

Агітпроп регулярно повторює, що Росія протистоїть не Україні, а НАТО. Цей меседж виринає в інфопросторі досі напередодні знакових подій, як-от святкування Дня перемоги 9 травня, саміту НАТО в Мадриді у червні 2022-го, поїздки президента Зеленського до США у грудні 2022-го.

Росія використовує для виправдання війни й так звані культурні аргументи: декомунізацію, «переписування історії», десакралізацію російсько-радянських пам’яток. Тобто за всі ці дії Росія злиться на Україну й вважає, що їх потрібно припинити. Про ці меседжі пропаганда згадує в періоди інформаційного затишшя.

Пікові періоди заперечення російських воєнних злочинів в Україні спостерігаються у квітні-травні, серпні-вересні, листопаді 2022 року. Саме в ці періоди українська армія звільняла загарбані Росією території. 

Теми застосування українцями біологічної, хімічної, ядерної зброї чи «брудної бомби» з ядерними відходами використовують для відведення уваги від дій росіян. Наприклад, повідомлення про загрозу застосування «брудної бомби» знову виринули в інфопросторі у жовтні 2022 року, під час створеної росіянами кризи довкола Запорізької АЕС, відключення її енергоблоків, блокування роботи місії МАГАТЕ, розміщення військового контингенту на території станції тощо.

Посилене використання аргументів про «накачування України зброєю» збігається зі вдалими контрнаступами української армії. Вперше ця тема вийшла в топ повідомлень у квітні 2022 року, коли українська армія витіснила російські сили з Київщини. Також цей меседж розкручують у відповідь на військові пакети допомоги Україні, один із останніх прикладів — широка «танкова коаліція» «ініціатива винищувачів» для ЗСУ (січень-лютий 2022-го).

Вісім років пропагандистської репетиції Кремля перед великою війною не пройшли даремно: агресивна антизахідна риторика й багаторічна інформаційна кампанія проти України стали важливою підтримкою для вторгнення. З іншого боку, нові терміни та значення, які Кремль намагався надати агресії, вочевидь, не дали значного зростання підтримки порівняно, наприклад, із Кримською кампанією 2014 року. Далі детально розбираємо й пояснюємо, як працюють основні виправдальні меседжі Росії. 

Ключові меседжі, за допомогою яких Росія виправдовувала війну в Україні

Російська пропаганда пропонує своїм споживачам чорно-білу картину світу, в якій є вороги і  свої. Вороги роблять виключно погане, намагаються шкодити Росії і тим, кого вона підтримує. Таку модель реальності Росія, держава ― спадкоємиця Радянського Союзу, перейняла із пропаганди перших років СРСР і холодної війни. За допомогою такого поділу світу на «ми» і «вони» можна в найдоступніший для споживачів інформації спосіб сформувати враження про потворність і неморальність вчинків опонентів, а на контрасті з цим підвищити привабливість своєї точки зору. Як наслідок, навіть жорстокість до опонентів у споживачів пропаганди може сприйматись як справедлива і благородна дія.

«Демілітаризація й денацифікація України»

Для виправдання вторгнення в Україну у Росії з 2014 року формували міф, що українська Революція гідності, яка закінчилася втечею з України президента Віктора Януковича і його оточення, була «державним переворотом». Нібито так званий переворот не підтримали жителі Криму, сходу і півдня України, відповідно, в українському суспільстві виник розкол. Мовляв, були ті, хто не сприйняв «переворот» і підтримував курс тих керівників України, які втекли в Росію в лютому 2014-го, а інші — буцімто націоналісти, які стали владою України, і люди із західних регіонів. Тобто російська пропаганда ділила українське суспільство на «своїх» і «чужих». 

Формуванню впевненості в тому, що серед українців є нацисти, російська пропаганда з 2014 року присвятила чимало часу. Для цього перебільшували вагу в українському суспільстві носіїв націоналістичних поглядів, а також просували сприйняття українських націоналістів як тих, хто розділяє погляди із представниками нацистської Німеччини і знущається із прихильників Росії. Відповідно, пропагандисти намагалися усталити думку, що таких людей потрібно позбавити можливості воювати — тобто «демілітаризувати». Наратив про українців-нацистів завдяки зусиллям агітпропу вийшов за межі українського й російського інфопросторів. Зокрема, аналітики й аналітикині «Детектора медіа» фіксували його в ході дослідження дезінформації в країнах Центрально-східної Європи. 

У ході цього дослідження в російських і проросійських телеграм-каналах аналітики й аналітикині фіксували повідомлення на кшталт: «Битви Росії і світових фашистів не уникнути! Але ми переможемо!», — йшлося в повідомленні від 17 лютого, тобто за тиждень до російського вторгнення, в одному із проросійських телеграм-каналів. За допомогою таких повідомлень напередодні і в перші дні повномасштабного вторгнення мобілізували прихильників Росії для підтримки «переможної війни». 

За 12 місяців повномасштабного російського вторгнення терміни «демілітаризація» й «денацифікація» набували різних значень. Наприклад, так перед вторгненням пояснювали відмінність вторгнення Росії в Україну від окупації. «Я ухвалив рішення про проведення спеціальної військової операції. Її мета — захист людей, які протягом восьми років зазнають знущань, геноциду з боку київського режиму. І для цього ми прагнутимемо демілітаризації та денацифікації України. А також віддати під суд тих, хто вчинив численні криваві злочини проти мирних жителів, у тому числі, і громадян Росії. При цьому до наших планів не входить окупація українських територій», — казав російський президент Володимир Путін у промові ― оголошенні російського вторгнення в Україну.

Доказом того, що за термінами «демілітаризація» і «денацифікація» росіяни приховували наміри окупувати територію України, була цитата речника російського президента Дмитра Пєскова. 27 лютого, коли плани «взяти Київ за три дні» не справдились, він сказав: «В ідеалі потрібно звільнити Україну, зачистити її від нацистів». 

Також росіяни ставили собі за мету «денацифікувати» весь український народ за будь-яку ціну.До початку квітня росіяни говорили про «денацифікацію і демілітаризацію» України як один із пунктів їхніх вимог у мирних переговорах поряд із відмовою від інтеграції в НАТО, планів повернути окупований Крим і російською як другою державною в Україні. Утім, коли росіян витиснули з Київської області й стало відомо про їхні воєнні злочини там, у Росії стали говорити про безальтернативність «денацифікації України» на полі бою. Наприклад, на початку квітня в телеграм-каналах цитували Дмитра Медведєва. «Ці складні завдання не виконуються миттєво. І вони вирішуватимуться не лише на полях битв. Змінити криваву та повну брехливих міфів свідомість частини нинішніх українців – найважливіша мета. Наша мета заради спокою майбутніх поколінь самих українців та можливості нарешті побудувати відкриту Євразію — від Лісабона до Владивостока», — йшлося в дописах. 

Таким чином, тезами про денацифікацію російський агітпроп створював візію того, що Україну треба окупувати, як було з Німеччиною після Другої світової війни. І забезпечити її очищення від поглядів, які, на думку росіян, є нацистськими.

Тоді ж на сайті провладного російського видання «РИА Новости» вийшла стаття російського політтехнолога Тимофія Сергєйцева, у якій він написав, що в поширенні нацизму в Україні «винна та значна частина народної маси, яка є пасивними нацистами». Відповідно, денацифікацію можна провести лише тоді, коли російська держава буде контролювати територію України і владу в державі.

Теза про «демілітаризацію і денацифікацію» України продовжує існувати в російському і проросійському медіапросторах і сьогодні. Зі зменшенням шансів для росіян перемогти на полі бою, вона чимдалі більше нагадує концепцію історицизму, тобто «світлого майбутнього» з радянської пропаганди, якого неможливо досягнути. 

Тобто називаючи однією з причин вторгнення денацифікацію, Росія розмиває реальність і прагне перекласти відповідальність за свої злочини на Україну. Мовляв, через так звані звірства українців на Донбасі й інші прояви нацизму, Росії доводиться воювати в Україні, щоб запобігти гіршим наслідкам.   

«Росія мусить боротися в Україні з русофобським заходом»

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну росіяни розглядали приєднання держав колишнього СРСР чи радянського блоку до НАТО як загрозу для своєї безпеки. Курс України на інтеграцію в ЄС і приєднання до НАТО каталізував войовничі настрої російської влади. Російський агітпроп використав інформацію, що держави НАТО надавали допомогу Україні, як аргумент на користь того, що Росія в Україні воює не лише з «українськими нацистами», а ще й зі своїм одвічним ворогом — державами ― членкинями НАТО, державами Заходу, США тощо. Цим вони спробували виправдати для російської аудиторії затягування воєнної кампанії в Україні й регулярно, протягом 12 місяців війни, підживлювали наратив про війну з НАТО фейками й маніпуляціями. 

Аудиторію російських і проросійських медіа почали готувати до того, що НАТО, США або держави ― членкині Європейського Союзу є суперниками Росії, тезою про те, що Україна перебуває під «зовнішнім управлінням». Це мало б означати, що Україна втратила суб’єктність на міжнародній арені. Відповідно, будь-які збройні дії на території України можуть закінчитися тільки тоді, коли переможе той, хто начебто керує цією територією, — держави Заходу чи НАТО.

В умовах повномасштабного російського вторгнення потребу довести війну до кінця висловив глава Чечні Рамзан Кадиров у статті «Крах однополярного світу», яка потім розійшлася соціальними мережами. З його слів, розширення НАТО на схід — загроза безпеці Росії, тому що альянс є пережитком холодної війни і, відповідно, покликаний протидіяти Росії.

Теза про плани держав Заходу протистояти Росії практично без змін повторюється протягом усього першого року повномасштабної війни в Україні. Вона використовується для надання сенсу вторгненню й повторюється різними спікерами. Наприклад, на початку червня її в телеграмі поширювали з посиланням на слова керівника російської комуністичної партії Геннадія Зюганова, що «бандерівською наволоччю» в Україні керують представники США. 

Меседжами про русофобію інших держав чи міжнародних організацій російська пропаганда намагається протиставити миролюбній Росії тих, кого тепер тут і зараз треба вважати її ворогами.

«Порятунок українців і громадянська війна всередині російського народу»

Оголошуючи про вторгнення в Україну, російський президент закликав пересічних українців і військових переходити на бік Росії і не виконувати «накази націоналістів і бандерівців», які захопили владу в Україні. Тоді ж жителів України намагалися зобразити як жертв націоналістів і держав Заходу, від яких їх і прийшла рятувати Росія. Це гасло мало обмежений успіх, і вже до кінця лютого 2022 року для українських військових і цивільних у телеграмі використовували інші набори меседжів. Військових закликали переставати коритися керівництву і здаватися росіянам, а цивільних — не співпрацювати з українськими військовими, щоб не сприяти «нацистам». Водночас у телеграмі поширювали реальні та фейкові докази того, що українці підтримують росіян. З одного боку, вони мали би створити для українців враження, що Росію підтримувати правильно, а з іншого — переконати росіян, що на них в Україні чекають. «Росіяни приїхали заради інших росіян. І тамтешні мешканці всі чудово розуміють — “Ми повертаємось додому”… Ми не “народи Донецька, Криму, Липецька та Кубані”. Ми росіяни», — йшлося в одному з повідомлень у пропагандистському телеграм-каналі.

Турботою про цивільних, байдуже — українців чи росіян, також можна виправдовувати воєнні невдачі. Наприклад, зменшення темпів наступу наприкінці серпня 2022 року в анонімних телеграм-каналах називали «свідомим рішенням, зумовленим прагненням мінімізувати жертви серед цивільних». Схожими тезами, по-перше, зручно пом’якшувати і переводити на позитив повідомлення про будь-які невдачі на полі бою. По-друге, виправдовувати війну так званими благородними мотивами. Мовляв, усе, що робить Росія, потрібне для благополучного і спокійного життя як українців, так і росіян. Експлуатуючи ці тези, агітпроп не згадує про десятки тисяч людей, які постраждали внаслідок війни в Україні. Зокрема, за даними генпрокурора України Андрія Костіна, за рік війни в Україні загинули понад 9 тисяч цивільних, серед них — 461 дитина. Тобто ні про який порятунок цивільних не йдеться, адже російські ракети регулярно влучають то в житлові будинки, то в торгові центри тощо. Однак щоразу, коли Росія влучає в цивільний об’єкт і страждають мирні жителі, агітпроп починає переконувати аудиторію, що це або провокація й постановка українців, або ж жертви серед цивільних спричинені тим, що українські військові розміщують вогневі позиції поряд із житлом чи закладами освіти.

«Боротьба з русофобією»

До вторгнення в Україну влада Росії називала «русофобією» будь-які дії держав, які входили до Російської імперії чи СРСР на захист інших, крім російської, мов чи оборону від воєнної агресії росіян. Такі дії в російському інформаційному просторі одразу отримують тавро русофобії чи знущання з росіян або російськомовних.

«Русофобія та фашизація карликових “еліт” прибалтійських вимиратів — штука заразна», — писали в одному з анонімних телеграм-каналів, що транслює проросійську риторику. Такими повідомленнями в росіян намагаються сформувати неприязнь до жителів територій колишніх Російської імперії чи СРСР, які здобули незалежність і підготувати виправдання для застосування сили щодо них.

«У Києві збираються перейменувати вулицю загиблого під Полтавою радянського генерала Тупікова на честь одного з лідерів ОУН Андрія Мельника. Саме мельниківці становили більшу частину карателів так званого “Буковинського куреня”, який особливо “відзначився” під час знищення київських євреїв у Бабиному Яру», — йшлося в одному з телеграм-каналів. 

Захист російськомовних (яких російська пропаганда ототожнює з етнічними росіянами) був одним із аргументів на користь того, що Росія повинна вдертися в Україну. Як сакральну жертву в цьому випадку використали дітей окупованої частини Донецької і Луганської областей. До і після 24 лютого 2022 року пропагандисти розповідали про страждання жителів цих територій через обстріли України. При частому повторенні таких повідомлень з акцентами на тому, що в усьому винні українські війська, подальше вторгнення в Україну могло виглядати як цілком людяний крок для порятунку жертв насильства й русофобії.

У русофобії також агітпроп звинувачує й міжнародні інституції, котрі засуджують Росію. Наприклад, Генеральну асамблею ООН, на засіданні якої приймають резолюцію з осудом вторгнення в Росії в Україну й закликають вивести війська. У такий спосіб русофобією і причиною з нею боротися стає все, що обмежує інтереси Росії. Наприклад, санкції за збройну агресію, які держави Заходу запроваджують проти Росії і тамтешніх політиків. За допомогою меседжа про русофобію російська пропагандистська машина створює власну реальність, у якій перевертає все з ніг на голову. В цій реальності агресором є вже не Росія, а інші — «русофобські країни», з якими потрібно боротися. Зокрема, Україна, яка нібито роками обмежувала права російськомовних. Росія натомість постає державою, яка вже нібито захищається, а не нападає.  

Культурні мотиви

«Росія воює, щоб не існувало України»

«Ця Україна не повинна існувати, і ми зробимо все, щоб її не було», — так прокоментував ставлення до України один із представників російського пропагандистського медіа RT Russia. На початку повномасштабної фази війни російський агітпроп обіцяв росіянам швидку перемогу і лояльне ставлення українців до Росії. Коли цього не сталось, у пропагандистській риториці з’явилися тези про колективну відповідальність українців за зневажання потреб росіян. Зокрема, цей меседж висловив на початку квітня російський політтехнолог Тимофій Сергєйцев у статті на сайті пропагандистського інформаційного агентства «РИА Новости». Автор пропонує знищити все, що робить українців українцями, а також винищити тих, кого не вдасться зламати та підкорити. Існування України заперечувалося, адже «історія показала неможливість державотворення в Україні». 

Сергейцев не єдиний, хто виступав за знищення українців та України. Наприклад, заступник голови ради безпеки Росії Дмитро Мєдвєдєв піддавав сумніву те, що «через два роки Україна взагалі буде існувати на карті світу».

Така риторика тішить амбіції тих, хто плекає надії на відновлення Російської імперії та дає візію перемоги у війні, адже Росія не може не перемогти «штучно створену державу». Також за допомогою цього меседжа Росія вкотре прагне дискредитувати Україну. Мовляв, по-перше, такої держави не існувало й це підтверджує історія. По-друге, українці нібито настільки жорстокі, що все, що можна зробити, — знищити їх. За допомогою цього меседжу вторгнення Росії знову пояснюється так званою благородною метою — очищенням світу від страшних українців і знищенням нібито вигаданої держави, «більша частина земель якої належить Росії». 

«Росія воює, бо Україна окупувала російські території»

Російська пропаганда вже кілька років поспіль просуває тези про буцімто історичну приналежність деяких українських територій до Росії. Із початком повномасштабної війни цю тезу підкріпив й російський президент Путін у своєму зверненні 23 лютого за лічені години до вторгнення в Україну. Путін назвав нашу державу «Україною імені Володимира Ілліча Леніна». На його думку, Україну створив Радянський Союз на чолі з комуністичною партією. Відтак Росія як правонаступниця СРСР нібито може претендувати на власні території, захоплені Україною після розпаду Радянського Союзу. Мовляв, Крим, Донеччина, Луганщина чи навіть Харківщина й Херсонщина завжди були російські й живуть там росіяни. Російська пропаганда також заявляла про нібито вільне бажання всіх українців, а особливо людей із Луганщини й Донеччини приєднатися до Росії.

Наприклад, під час дослідження траплялися такі дописи: «Частину колег непокоїть питання, а чи буде Росія на звільнених від української окупації російських землях будувати якусь окрему, прекрасну, дружню Україну?». Так званий захист «споконвічно російських» територій вигідний пропаганді й Путіну, зокрема, щоб росіяни повірили у праведність дій свого президента. Нібито він повертає історичну справедливість, захищає росіян від України, а не веде криваву війну. 

Маніпулюючи свідомістю росіян, Росія називає себе «тихою гаванню», місцем спокою й безпеки. Такими фразами Росія нібито легітимізує захоплення та подальшу анексію українських територій, інсценування там фейкових референдумів. Тобто це — ще одна так звана благородна мета Росії в цій війні. Мовляв, Росія не бере нічого чужого, не загарбує території, а просто повертає їх і повертає мешканців цих земель (нібито росіян) нарешті додому. 

«Росія воює, бо українці перекручують історію»

«Українці зачищають історію, звалюючи пам’ятники російським видатним людям!» — таке стверджують пропагандисти у відповідь на прагнення України до декомунізації. Нібито українці нищать свою історію, культурні цінності та перетворюються на варварів. Більшість меседжів у вибірці спрямовані на заклик до українців «не забувати свою історію» та не намагатися «її змінити». 

«Радянська армія назавжди увійде в історію не визволителями та Переможцями, а як “окупанти” на рівні з фашистською Німеччиною. В історії Другої світової, переможцем буде лише США та Британія — цього домагаються західні політтехнологи», — йшлося в одному з телеграм-каналів. 

Росія використовує цей меседж, щоби створити враження про знищення спадщини Радянського Союзу чи Російської імперії в Україні й налаштувати проти українців навіть тих росіян, які сумніваються у справедливості вторгнення в Україну. Натомість для тих, хто й так підтримує війну, цей меседж має слугувати ще одним доказом того