Чому шведи радше поговорять з незнайомцем про секс, ніж про гроші

Закон Янте – це глибоко вписана в скандинавський культурний код ідея, яка забороняє хизуватися статками та успіхом. Але чи збережуть шведи скромність, притаманну їхньому менталітету століттями?

Розкішні яхти і бари на воді оточують гавань у найбагатшому районі Стокгольма – Естермальм. На бульварі Страндвеген поруч красуються найдорожчі особняки шведської столиці, а також дорогі бутики і ресторани.

У вишукано оздоблених будинках XVIII століття неподалік розмістилися сучасні офіси і бари для членів ексклюзивних клубів.

Центром міста прогулюються люди у коштовних дизайнерських окулярах, насолоджуючись сонячним промінням осені. Втім, знайти серед натовпу людину, яка б погодилася розповісти про свої статки, майже не можливо.

“А навіщо про це розповідати?” – запитує у відповідь 30-річний Роберт Інгемарсон, який обіймає керівну посаду в маркетингу. Він каже, що витрачає гроші на акції, адже йому подобається інвестувати.

 

Коли говорять про Швецію, зазвичай згадують соціальну демократію, високі податки та низьку нерівність. Хоча розрив між багатими та бідними з 1990-х років постійно збільшується. Сьогодні 20% найбагатших шведів заробляють у чотири рази більше, ніж 20% їхніх співгромадян з найнижчими доходами.

Високий дохід – ознака успіху в багатьох країнах, але говорити про свої статки шведи не люблять – це вважається поганим тоном. Поговорити з молодими заможними шведами на цю тему виявилося дуже складно.

Але чому так? Обговорення свого багатства в деяких частинах світу вважається цілком доречним. Чому, здається, ніхто в Стокгольмі не пишається тим, що багатий?

Закон Янте

Як зазначає журналістка Лола Акінмаде Екерстрем, яка живе в Стокгольмі вже понад десять років, гроші – це дуже чутлива тема для шведів.

Хизуватися багатством чи навіть просто обговорювати зарплату з малознайомою людиною – таке табу, що багатьом шведам легше говорити про секс чи фізіологію тіла.

 

На думку дослідників шведської культури, це табу насамперед пов’язане з глибоко вкоріненим у скандинавську культуру поняттям, яке має назву “закон Янте”.

Його ідея полягає в тому, що вважати себе кращим за іншого – погано. Тих, хто цю норму порушує, засуджують.

“Закон Янте – це негласне правило в шведів та інших скандинавів”, – пояснює Акінмаде Екерстрем, яка досліджує цю тему у книжці “Лагом: Шведська таємниця добробуту”.

“Воно спонукає не виділятися надто, не вихвалятися. Його головна мета – знизити напругу в соціальній групі завдяки тому, що всі її члени почуваються рівними”.

Янте – це назва законослухняного міста, яке вигадав у своєму романі 1933 року норвезько-данський письменник Аксель Сандемусе.

Втім, на думку професора Університету Глазго доктора Стівена Троттера, ця ідея вже багато століть панує в скандинавському суспільстві, насамперед у маленьких сільських громадах.

“Закон Янте – це механізм соціального контролю, – пояснює дослідник. – Він стосується не стільки багатства, скільки скромності. Не вдавай, що ти знаєш більше, ніж насправді, не вважай себе розумнішим чи кращим за інших”.

У цьому сенсі закон Янте нагадує синдром високого маку – так в Австралії та Новій Зеландії називають вискочня, людину, яка хизується своїм статусом або грошима.

Шотландці описують такий спосіб мислення метафорою крабів у відрі – “якщо я не можу чогось досягти, то й ти не зможеш”.

Хоча схожа ідея поширена в багатьох культурах, закон Янте у скандинавів пов’язаний з особливими культурними нормами в цих країнах.

“Ви можете розказати, що придбали хатинку в лісі (з підігрівом підлоги та внутрішнім двориком). Ніхто не здивується, багато хто має тут другий заміський будинок”, – пояснює професор Троттер.

“Але якщо ви скажете, що витратили ті самі гроші на два “Ламборґіні”, вас засміють”.

Утім, хоча Швеція активно підтримує імідж безкласової соціал-демократичної країни, багато шведів оточують себе людьми зі схожим рівнем доходів, стверджує журналістка Акінмаде Екерстрем.

 

На її думку, закон Янте діє залежно від компанії. Хвастощі можуть бути цілком прийнятними в суспільстві людей зі схожим соціально-економічним статусом.

33-річний Андреас Кенсен, який може собі дозволити пройтися розкішними крамницями Естермальма, погоджується, що закон Янте залежить від ситуації.

“Я не приховую від друзів свої подорожі, можу похизуватися фотографіями в Instagram або Facebook. Але, звісно, з малознайомими людьми, я поводжуся інакше”, – пояснює він.

Успіх потребує визнання

Утім чимало молодих успішних шведів не погоджуються із законом Янте, вони закликають до більш відвертої розмови про багатство та успіх.

Серед них, наприклад, 22-річна блогерка Ніколь Фальчіані, яка почала заробляти ще підлітком і наразі має 354 тисячі підписників в Instagram.

Під час гламурної весільної фотозйомки у заміському ресторані дівчина й оком не зморгнувши повідомляє, що заробляє 20 000 доларів за одну рекламну кампанію.

Ці гроші вона витрачає переважно на дизайнерські сумочки та подорожі, а в 20 років дівчина придбала квартиру в самому центрі столиці.

“Впевнена, наше суспільство було б набагато відкритішим, якби ми могли говорити про гроші”, – вважає вона.

“Ідея, що всі мають бути рівними, безсумнівно, гарна, але так не буває. Якщо ти працюєш більше за інших, то маєш право цим пишатися”.

Закон Янте підірвали соцмережі, вважає доцент політології з Університету Бергена в Норвегії Корнеліус Каппелен.

Блогерство пропагує ідею надзвичайного індивідуалізму, яка до нещодавнього часу не була притаманна північній Європі.

Закон Янте поступово відступає на другий план і через зростання імміграції. У Швеції, найбільш багатонаціональній країні Північної Європи, близько чверті населення народилися за кордоном або мають батьків-іммігрантів.

“Уміння відзначити успіх, який приносить талант і важка праця, прийшло до нас з інших культур”, – зазначає Екерстрем.

Декому з іммігрантів, однак, закон Янте цілком до вподоби. Наприклад, 35-річній Наталії Іррібару, яка переїхала до Стокгольма з Чилі три роки тому.

“Ми, чилійці, дуже нарцисичне суспільство, для нас дуже важливі досягнення в навчанні чи спорті, або зовнішність, машина, школа, будинок”, – каже вона.

 

“Моя сусідка тут працює моделлю, але я ніколи не чула, щоб вона вихвалялася зйомками у престижних журналах. Інший сусід – відомий фотограф, але він також ніколи про це не говорить”, – зазначає Іррібару.

“Скромність є важливою рисою для мене. Мені дуже подобається у шведах те, що вони не зациклені на матеріальних речах”, – підсумовує жінка.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Capital.

і