Прощавай, розширення ЄС?

Прощавай, розширення ЄС?

Ідея подальшого розширення ЄС не має підтримки більшості громадян усіх країн членів. Тоді як іще 2003-го тодішній голова Єврокомісії називав перспективу членства балканських країн в ЄС “незворотнім процесом”.

Через спротив Парижа ЄС не розпочав переговори про вступ із Албанією та Північною Македонією Через спротив Парижа ЄС не розпочав переговори про вступ із Албанією та Північною Македонією

2003 року тоді ще 15 членів прийняли на саміті в Салоніках резолюцію, яка водночас була й обіцянкою. Центральне речення звучало так: “Майбутнє Балкан – у ЄС”. Тодішній президент Єврокомісії Романо Проді назвав зближення балканських країн із ЄС та кінцеву мету у вигляді членства в ЄС “незворотнім процесом”.

Тоді це відповідало загальним настроям, які панували в ЄС і держави-члени дійсно мали на увазі те, що казали. Іще свіжими були рани війн періоду розпаду Югославії, які залишили по собі понад 130 тисяч загиблих та мільйони біженців. Авіаудари НАТО по Сербії мали місце лише за чотири роки до цієї резолюції. Найбільші військові злочинці, яких Європа бачила після 1945 року, лідер боснійських сербів Радован Караджич та його генерал Ратко Младич були ще на волі. Серед західноєвропейських урядів питання стабілізації балканських країн та, принаймні як довгострокова мета, прийняття цих країн до ЄС, в принципі, не викликало суперечок. Це було пріоритетом.

Оглядач FAZ Міхаель Мартенс Оглядач FAZ Міхаель Мартенс

16 років потому обіцянка, дана в Салоніках, давно вже не відображає панівних настроїв у ЄС, який тим часом має майже вдвічі більше членів, ніж тоді. За великим розширенням ЄС на схід із прийняттям десяти нових членів 2004 року слідували вступ Болгарії та Румунії 2007-го та Хорватії 2013 року. Особливо вступ Румунії та Болгарії збавив оптимізм прихильників розширення.

Євробарометр – дослідження, яке вимірює громадську думку в державах-членах ЄС, уже кілька років поспіль постійно демонструє великий скепсис населення стосовно розширення. Якщо свобода вибору місця проживання чи плани спільної оборонної політики мають дуже високу, а спільна валюта євро – високу підтримку громадян, то ідея подальшого розширення є єдиною з великих тем, які не мають підтримки більшості.

Ігнорувати це в довгостроковій перспективі не може жоден уряд. Хоча процес розширення ЄС після прийняття Хорватії формально завершений не був. ЄС і надалі постійно оприлюднює так звані звіти щодо прогресу країн-кандидаток на вступ. Але серйозності, з якою б сприймали реалізацію перспективи вступу цих країни, бракує з обох сторін. Це нагадує лицемірний ритуал. За винятком Північної Македонії, де останнім часом дійсно можна було побачити жагу до реформ, здебільшого ситуація виглядає так: уряди країн-кандидаток на вступ роблять вигляд, що вони реформують країни, а ЄС (або його члени) – що він і надалі зацікавлений у вступі цих країн. Але жодна зі сторін не називає речі своїми іменами, продовжуючи цей ритуал.

DW.COM

Тому, власне, варто віддати належне французькому президенту за те, що він під час останнього саміту ЄС завдяки своєму спротиву початку нових переговорів про вступ, висловив те, що назріло вже давно і що думає багато хто. Так, Еммануель Макрон і дійсно, принаймні у випадку з Північною Македонією, був один із такою позицією. Усі інші держави, навіть в цілому так само критичні Нідерланди та Данія, погодилися б на початок переговорів про вступ зі Скоп’є, де тепер на порозі провалу перебуває єдиний дійсно орієнтований на реформи уряд усіх Західних Балкан. Але це не Макрон поклав край дотеперішній політиці розширення ЄС. Він лише завдав по ній смертельного удару. Вона вже давно стала лицемірною. То як же ситуація має розвиватися далі?

Звісно, дотеперішня гра взаємного обдурювання може ще якийсь час тривати: буцімто реформи тут в обмін на начебто зближення там. Але це було би гаянням часу для багатьох сторін. Якщо обіцянка, дана в Салоніках, більше не актуальна чи її не можна реалізувати на політичному рівні в осяжній перспективі, то як же ЄС має визначити свої відносини із Балканами? Ніхто, в тому числі й Макрон, не хоче залишати регіон сам на сам зі своїми проблемами. Але якщо процес вступу в своїй дотеперішній формі вижив себе, то варто розпочати дискусію про те, чи він має отримати новий імпульс чи бути замінений іншою політикою.

Ідей того, як ця політика могла б виглядати, достатньо, деякі пропозиції лунають уже роками. Серед них і часткове відкриття для балканських країн коштів ЄС, які в цілому призначені для повноправних членів, і приєднання регіону до спільного європейського ринку. У будь-якому разі йдеться про завдання, яке не обраховується величезними цифрами. Усі шість країн Західних Балкан мають разом узяті менше населення, ніж Румунія. Їхній спільний ВВП не становить навіть половини від румунського. ЄС має право бути гравцем, якого сприймають серйозно, не лише в економічному плані. На Балканах, перед власними дверима, він може закріпити за собою це право діями, або ж втратити його не вартими віри обіцянками.

Без права перепублікації. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні

Сайт Frankfurter Allgemeine Zeitung

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.