Розпусти у наших предків не було, але і зайвою скромністю вони теж не відрізнялися

  • admin
  • Вересень 12, 2019
  • Коментарі Вимкнено до Розпусти у наших предків не було, але і зайвою скромністю вони теж не відрізнялися

Свідчень про те, яким був секс в часи стародавнього Києва не так вже й багато.

Свідчень про те, яким був секс в Київській Русі не так вже й багато. Ми можемо бути точно впевнені лише в одному: він там точно був, інакше нас би зараз не було, передає Ukr.Media.

Чому нам відомо так мало про еротичні уподобання наших предків, теж цілком зрозуміло. Грамоти були навчені в основному ченці, для яких тема сексу була табуйована. В основному всю інформацію про те, як це було, ми черпаємо з фольклору – казок, байок, приказок, прислів’їв, приказок і старовинних обрядів, ну і трошки все-таки з давніх літописів.

Про що розповідають літописи

У язичницькі часи ставилися до сексу як до цілком нормального явища. Розпусти у наших предків не було, але і зайвою скромністю вони теж не відрізнялися. Як правило, селилися древні слов’яни по берегах річок. У працях візантійського історика 6-го сторіччя Маврикія Стратега, є згадки про те, що чоловіки і жінки часто разом купалися голяка і віддавалися у воді любовним утіхам. Особливо часто це відбувалося по святах. У стародавніх слов’ян взагалі було безліч традицій, обрядів і ритуалів, пов’язаних з еротикою. Наприклад, під час посівної, щоб земля добре вродила, було прийнято працювати голяка або займатися любов’ю прямо на полі.

Також з деяких історичних джерел ми можемо дізнатися, що цілком нормальним серед наших предків було двоєженство або багатоженство. Наприклад, у відомій нам зі школи літописі «Повість минулих літ» говориться: «А радимичі, і вятичі, і сіверяни мали загальний звичай: жили в лісі… і шлюбів у них не бувало, але влаштовували ігрища між селами, і сходилися на ці ігрища, і тут умикали собі жінок за змовою з ними… мали ж по дві і по три жони».

Підтверджує цей факт і візантійський історик Прокопій Кесарійський. У своїх працях він розповідає про устрій життя знатних і заможних осіб Київської Русі. Як він стверджує у Володимира I Святославовича, який хрестив Русь, їх було дванадцять – і це тільки офіційних.

Нові правила

Після хрещення Русі (988 р.) ставлення до сексу кардинально змінилося. Церква намагалася викорінити все, що було пов’язане з язичництвом. Тепер дозволялося віддаватися любовним утіхам тільки тим, хто вступив у законний шлюб, та й то не заради розваги, а задля продовження роду.

Але навіть чоловіку з дружиною категорично заборонялося це робити в піст, на релігійні свята, а також по п’ятницях, суботах і неділях. Загалом, якщо зібрати разом всі дні, в які можна було виконувати подружній обов’язок, їх не набігало більше двох місяців. А якщо ще враховувати, що в одній хаті (яка зазвичай складалася з однієї великої кімнати) жили кілька поколінь – молодь, діти і люди похилого віку, то можна лише диву даватися винахідливості наших предків. Щоб вдатися до плотських утіх пари йшли в поле чи на сінник.

Регламентовані пози

Крім жорстких обмежень в тому, коли дозволено займатися сексом, існували правила, що регламентують сам процес. «В законі» була лише одна поза «місіонерська», або лицем до лиця, саме в ній подружжю було наказано зачинати спадкоємця. І якщо на сповіді виявлялося, що парафіянин порушив припис йому належало довге (від 3 до 10 років) покаяння.

Категорично заборонялося займатися сексом у позиції «жінка зверху або чоловік ззаду», також гріховним і протиприродним вважався секс у позиції стоячи. Також було рекомендовано утриматися від поцілунків і не тільки в інтимні частини тіла, але і в губи. Адже від поцілунків діти не народжуються, а все що не сприяє продовженню роду – великий гріх.

Шлюбний ритуал

Якщо до приходу християнства словом «блудниця» називали незаміжню дівчину, яка вільна і «блукає» у пошуках гідного обранця, то тепер воно придбало негативний підтекст і стало лайливим. Великою чеснотою стала вважатися цнота, а її втрата до шлюбу мало не смертним гріхом. Тому кімнати, де повинно було здійснено таїнство першої шлюбної ночі, залишалися постельничие. Саме їм наречений повинен був повідомити про те, чи всі умовності дотримані і була його наречена невинна. Якщо все було в порядку, ті вирушали до тестя і тещі і передавали слова подяки за збереження дочки.

Звичайно, нові правила не дуже подобалися народу, і він реагував на них по-своєму: пишучи фривольні пісні, казки та приказки, в яких розповідалося про те, як хитра жінка обманює невдалого чоловіка, або про те, як вирішили одружити дурня, а він не знає, що робити в першу шлюбну ніч. Багато приклади усної народної творчості, що дійшли до нашого часу, трансформувались в українські народні пісні та частівки. А історії про те, як кум бігає до куми й донині викликають у нас посмішку.