Як цьому протидіяти? Не знаю, чесно. Не мовчати, принаймні.

«…така інформаційна була війна, що не можна говорити російською» — це, виявляється, вчора президент України сказав… А тепер він виявляє готовність дозволити Донецьку говорити російською.
Зе і його команда, ледве не щодня, стільки наговорюють, що вже й несила все це відслідковувати і реагувати. Між тим, все дуже просто, тут усього три варіанти є:

1. Уся ця маячня про утиски «русского» настільки глибоко в’їлася йому в голову, що фактів уже не потребує. Це щось на кшталт релігії: ну, вірять вони у це. Такого люду у нас відсотків, може, з 20. Виходить, що Зе до них належить? При причини такого захворювання говорити набридло не буду. Сумно, звісно, але переживемо.
2. Зе сказав так, спілкуючись з журналістами, тобто відповідаючи на їхні незаплановані запитання. Оскільки робити цього він категорично не вміє (і невідомо чи здатний навчитися), то він міг бовкнути з переляку щось стереотипічне. Це — підваріант п.1 – і взагалі найкраще, що з можна тут вивести у підсумок.

3. Найгірше і, нажаль, найімовірніше. Це прояв уже запущеного в роботу великого плану по виведенню «мовного питання» на авансцену україно-російської війни. Надто вже настирно лізуть вони на очі з цією очевидною всім маячнею. Задача стоїть вбити в мізки: не в мові вся проблема, не нависали би з вашою «солов’їною» і проблем би не було. Мета імперської війни підмінюється її зброєю. Ну, це те саме, що звинувачувати у розв’язуванні війни, скажімо, танкові війська супротивника.

Як цьому протидіяти? Не знаю, чесно. Не мовчати, принаймні. От я і не мовчу.
Господи, дай Україні наснаги та сили все це перетерпіти, перебороти, перемогти.

Sergij Tikhy

і