СМОРІД РЕВАРНШУ І ЗАПАХ ШИН

СМОРІД РЕВАРНШУ І ЗАПАХ ШИН
З’їзд партії “Довіряй ділам” пройшов під крики “ганьба”, які лунали біля Харківського палацу спорту. Ці слова першими чули бюджетні душі, які мали пройти через коридор ганьби, влаштований пікетувальниками.
Мені спочатку було жаль усіх цих учительок, медсестр, які стверджували, що вони добровільно вирішили піти на цей з’їзд. Більшість так стверджувала. Лише одиниці на запитання, чи не соромно їм відпловідали:
Ой, соромно…
А потім я пригадав 13 квітня 2014, коли така ж бюджетниця-медсестра добивала ногами кандидата наук, який лежав на гранітній підлозі метро з проламаною головою.

Напевне, в окремих «делегатів», які йшли по розлитій червоній фарбі коридору як по крові пульсувало в голові: «Ось прийде наш час». Ті ж, хто організував цей з’їзд, усі ці Кернеси, Хомутинники, Труханови, напевно вважали, що цей час реваншу вже настав. Однак в Україні сморід реваншу завжди перемішується із запахом палаючих шин.
Тих, хто зібрався аби висловити свій протест, співголова партії Геннадій Кернес обізвав покидьками. З одного боку закликав не ділити українців, з іншого…

Проте в пікеті стояли в більшості випадків люди достойні, патріоти, небайдужі до того, що нині відбувається в Україні.
Якби з’їзд відбувався в іншому місці, то, напевне, він не викликав би такого збурення,- каже доктор філософських наук Галина Куц,- а його вирішили провести ніби навмисне в символічно болючому для кожного патріота місці. Тут знаходиться пам’ятний камінь на місці, де в результаті теракту, влаштованого російськими диверсантами, загинули учасники проукраїнської ходи, серед яких і діти.
А рівно рік до того саме в Палаці спорту пройшов відомий з’їзд, який отримав назву сепаратистського.

На тому зібранні, почепивши заборонені нині колорадські стрічки, разом з губернаторами російських прикордонних областей у президії сидів і сам Геннадій Кернес, який опісля дременув з України…

Вони тоді чекали Януковича, напевне, аби пошматувати державу, а коли той не з’явився почали кожен рятувати сам себе. Вони й зараз себе рятують: свою владу, свої капітали, свою зверхність над нами.
Власне, якби не заступництво одіозного олігарха Ігоря Коломойського, який тоді ходив у спасителях України, то невідомо по яких росіях і ізраїлях сьогодні б переховувався мер Кернес.

Однак, якщо п’ять років він сидів у Харкові тихо, як кажуть, пікнути не посмів, то після останніх президентських виборів розгорнув бурхливу діяльність.
Почав він зі спроб знести волонтерський намет “Усе для перемоги”, це при тому, що в Харкові відсутня меморіальна зона для вшанування героїв. Окрім того, він намагається повернути проспекту генерала-дисидента Григоренка імені сталінського маршала Жукова, який поклав у землю мільйони українців, і котрий підпадає під закон про декомунізацію.

Як на мене, йому цей Жуков до лампочки, але він потрібен його електорату, який ненавидить все українське. І він йому дає те, про що електорат мріє — Жукова. Згадано було про це і на з’зді: мовляв, намет стоїть невідомо навіщо, а Жуков – переможець Великої Вітчизняної війни.
Що це як не реванш?- запитує Галина Куц.
Однак, особливо сморідно стало в залі, коли Кернес почав говорити про війну: “Досить ховати героїв, треба повертати живих…”

Звучало як гасло чергової виборчої кампанії новопредставленої мерської партії “Довіряй ділам”, (в народі  Г + Г, тобто мер Харкова Геннадій Кернес плюс мер Одеси Геннадій Труханов).

Але ж ти, не був на жодному похороні, не дивився в очі молодим вдовам та матерям, котрі втратили синів… При тому Кернес говорить про прямі перемовини з Росією.

“Ми повинні у першу чергу покаятися”,- лунало з трибуни. За що українці повинні каятися? За те що Росія вторглася в Україну, анексувала Крим, що вони й досі на Донбасі вбивають українців?

Ключі від миру не в Україні, а в руках Путіна, якому ви хочете піднести Україну на тарілці з блакитною облямівкою, провівши після каяття прямі переговори на його умовах.
Що не слово, то роз’ятрення наших душ.

Закон про мови цей чоловік називає “великою помилкою”, антиукраїнським за духом і за змістом. Він закликає до його ревізії. Уявіть що творитиметься в суспільстві, коли ці діячі, які ніколи не спілкувалися мовою титульної нації, почнуть змінювати мовний закон.

Чи не для того все це затіяно, аби докрасти те, що ще не вкрадено. Землю, наприклад. А щоб дешевше скупити, напевне потрібно влаштувати дефолт.

Одночасно можна змінити під власні потреби і Конституцію. І все під димовою завісою відновлення справедливості, яку нібито порушує закон про мову.
Відомо, що Кернес говорить те, чого що хоче почути влада. Тоді він називав однодумцем Порошенка, тепер хвалить Зеленського.

Він лизав попередніх очільників держави, тепер прагне перелизати нинішніх.

Порівнюючи артиста Володимира Зеленського з співаком Володимиром Висоцьким мер знайшов тупе банальне порівняння – і той і той ідуть вгору і прагнуть кращого життя. Щось на кшталт: вони за все добре проти всього поганого…

А ще такий реверанс: “Новий президент взяв курс на деолігархізацію і верховенство закону. Ми вітаємо це, як 73% жителів країни, які підтримуююь нового президента”.

Лижи, але знай міру. Яка в біса деолігархізація, коли “консультант” вашої партії олігарх Коломойський. Верховенство ж права, напевне, у порушенні закону про вибори під час розпуску Верховної ради, призначенні на пост керівника президентської адміністрації адвоката Коломойського, який підпадає під закон про люстрацію…
Нема вже ніяких майданів,- каже співголова мерської партії.- Досить майданів. Дайте людям жити спокійно.
Звучить як у Януковича: “Ці козли нам спокійно жити не дають”.

Однак, протестанти, котрі зібралися під стінами палацу спорту, це й був поки що невеликий, без палаючих шин майдан, під час якого було вчергове повалено погруддя маршалу Жукову, і яке Кернес клянеться відновити.

Leonid Logvynenko