І ЗНОВУ ПРО МОВУ

І знову про Мову…

Прийняття закону про українську мову викликало неоднозначні оцінки і палку дискусію на ФБ.
Я не буду вкотре розповідати про те, що творили з мовою царі і більшовики.
Мені пощастило спілкуватися з унікальною людиною. Справжнім вченим, справжнім академіком, засновником і директором Інституту колоїдної хімії і хімії води Федором Даниловичем Овчаренком.
Доля розпорядилася так, що Федір Овчаренко працював певний час завідувачем ідеологічного відділу ЦК КПУ, а з 1968 по 1972 – секретарем ЦК. Завдяки йому у ті жорстокі часи до України повернулася творчість Олександра Олеся…
Але найцікавіші подробиці того, як Москва хотіла ЗНИЩИТИ УКРАЇНСЬКУ МОВУ, можна знайти на сторінках його книги, Яка називається просто “СПОГАДИ”.
Пропоную увазі тих, хто продовжує боротися з українською мовою, в тому числі на сторінках ФБ, невеликий уривок із “СПОГАДІВ” Федора Овчаренка.
«…В останній нашій зустрічі Суслов переконував мене погодитись на запропоновану посаду і звернути особливу увагу на розвінчування українського літературного критика Івана Дзюбу, який написав нашумілу книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація», яка видається на Заході «вашими земляками-націоналістами», поширюється в усьому світі, а Україна не реагує на це, мовчить.
Забігаючи наперед, скажу, що на той час відділом пропаганди ЦК КП України вже була написана брошура – відповідь на зарубіжні видання книги Дзюби під назвою «Що і як обстоює Дзюба» Ця благенька, хирлява і зовсім не аргументована відповідь була видана українською і англійською мовами. Через три місяці, коли я вже секретарював, на черговій зустрічі цю брошуру я передав Суслову, і він мав втіху від такої оперативності у здійсненні керівних вказівок головного ідеолога.

Після зустрічі із Сусловим мене приймав Брежнєв і в тривалій розмові проходило його знайомство з новою людиною, яка входила до найвищої номенклатури. Генсек не шкодував часу і сил на капітальну обробку майбутнього секретаря з ідеології однієї з найбільших і неспокійних республік…
Із нашої бесіди із Брежнєвим найбільше мене вразила напутня порада з двох таких важливих питань: тримати в центрі уваги і посилювати боротьбу з українським буржуазним націоналізмом і всіляко прискорювати асиміляцію української нації.
Щодо боротьби з націоналізмом, то це для України була історична біда на всіх етапах її перебування в лабетах російської імперії. Ця тема була незмінною в усі часи після Жовтня і щедро полита кров’ю українців, що мільйонами полишали батьківщину, шукали притулку на всіх континентах, а непокірних саджали за грати, а наказом партії знищували у 20-30 роках аж до останнього часу. З усього ходу розмови з керівником партії ставало ясно, що починається звинувачення в націоналізмі українського народу.
Стосовно ж проблеми прискорення асиміляції нації, то це не тільки збентежило мене, а й ставило у безвихідь всю мою майбутню діяльність, яку, виходячи з цієї поради, було зобов’язано свідомо спрямувати на виродження мого народу, коріння якого сягає не в одне тисячоліття. Тут я не стримався і, посилаючись на Леніна, висловив відоме його положення, що відмирання націй не є процес, який можна прискорити або зумовити, позбавити цілий народ його рідної мови, культури, звичаїв, характеру і будь-яких відмінностей від інших народів. Процес асиміляції, за Леніним, можливий лише після розвитку всіх компонентів, що складають його основу, і тому принцип розвитку націй – соціалістичний за змістом і національний за формою – передбачає саме таке добровільне злиття націй. А це може статися у досить далекому майбутньому.

На це моє зауваження Брежнєв сказав, що він свято оберігає вчення засновників нашої партії і вчення про нації, але вимоги часу потребують інтернаціоналістського виховування трудящих в нещадній боротьбі з проявами націоналізму і злиття націй в дружню сім*ю народів, в єдиний радянський народ.
Так мій високовладний співрозмовник залишив мені на пам’ять тезу про асиміляцію нації і важкий осад на душі від настанов, з якими я швидко зустрівся в буденному житті секретарської роботи».

У 1972 році після відставки Петра Шелеста і приходу на компартійний трон України Володимира Щербицького вийшов наказ Міносвіти СРСР “Про поглиблене вивчення російської мови”. Його отруту, як і чорнобильські радліонукліди, Україна вихаркує досі.

Володимир Королюк