Сергій Жижко: Сьогодні нам загрожує черговий проросійський реванш від оновленого зразка русского міра і модернової вульгарної совєтчини

  • admin
  • Квітень 2, 2019
  • Коментарі Вимкнено до Сергій Жижко: Сьогодні нам загрожує черговий проросійський реванш від оновленого зразка русского міра і модернової вульгарної совєтчини

У майже 30-річній внутрішньоукраїнській боротьбі самостійної проукраїнської (а, отже, проєвропейської) України з Україною радянською, ініціативна проукраїнська меншість здобувала політичні перемоги і просувала все суспільство вперед, а, опісля, на виборах, консервуюча радянські і проросійські нашарування друга частина України мовчки перекреслювала результати 1989-91 років і двох Майданів – 2004 і 2014 років.
Тобто консервативна реакція брала у різних формах реванш і ставила владу від колишніх.

Сьогодні нам загрожує черговий проросійський реванш від оновленого зразка русского міра і модернової вульгарної совєтчини.
В першу чергу загрожує неприкрите розукраїнення України: подальше російщення, ослаблення економічного ресурсу, здача національних інтересів Росії і позицій на фронті, політична криза і управлінський колапс і як наслідок – перенесення протистоянь в середину незрілої спільноти.

Але вибір зроблений і карта голосувань відкрита.
Зелєнський зібрав 5 млн 700 тис.; Порошенко – 2 млн 900 тис.

Тепер постмайданні голоси: Тимошенко – 2.500 тис; Гриценко – 1. 300 тис; Ляшко – 1.000 тис; Кошулинський – 300 тис.
Тобто – біля 5 млн 100 тис.
Смєшко має частину майданних голосів, всього 1. 120 тис і його виборці не тяжіють до Зелєнського.

Бойко – 2. 200 тис і Вілкул – 780 тис – біля 3 мільйонів голосів (майже стільки ж як у Порошенка) з південного сходу тяжіють до Росії.

Виборець Зелєнського також тяжіє до Росії тільки не в таких совокових і категоричних формах, а сам підкреслено русскоязичний Зелєнський є носієм ліберального зразка русского міра та відкритим українофобом.

У не відкритий і ненавязливий спосіб Медведчук-Бойко, Вілкул підкажуть своєму виборцеві підтримати Зелєнського. Втім, вони 4 роки критикували “хунту” і Порошенка.

Тимошенко буде унапрямлювати свій “ядерний” електорат і симпатиків остаточно “добити” Порошенка і Коломойський із Зелєнським є її природнім союзником.
Проте електорат Тимошенко є, в основному, майданний і він буде думати перед вибором та вагатися.

Гриценко, Ляшко, Коушлинський – біля трьох мільйонів патріотичної наставленості виборців і вони, логічно, мали б підтримати Порошенка.

Проте Гриценко виступив безпощадно – “валити” Порошенка до кінця, не зважаючи на політичні наслідки і “готуватися до парламентських виборів”.
Не відомо яку позицію зголосять партії, котрі підтримували Ляшка і Кошулинського.

Отже, милості та розуміння від своїх конкурентів-противників політиків Порошенко “не заробив” і трактується як несприйнятний.
Залишається електорат цих політиків. Електорат не є такий категоричний, він, часто, однаковий що у Гриценка, Смєшка, Тимошенко, Ляшка, часто визначився в останній момент, партійно не зобовязаний і, коили його кандидата в другому турі вже немає, то він готовий робити вибір заново і переоцінити як свої критерії, так і обох кандидатів.

Порошенку слід провести перемовини з тими політиками, які згідні говорити і не просто звернутися із розумінням та повагою до їхніх виборців, а й зробити за три тижні ряд кроків, які б наблизили цих виборців до нього і до українських інтересів.

Також не варто сподіватися на підтримку проросійських виборців – русскій алкоголь не перебити, а йти назустріч близьким майданним виборцям, які чекають виконання ряду обіцянок і тому голосували за інших.

Ситуацію правильною політикою можне переломити. Майданного електорату є достатньо.
Багато виборців Зелєнського жахнеться свого вчинку і відійде від нього.
Чимало здорово мислячих патріотів підуть голосувати вже не так за Порошенка персонально як за Україну, інші просто проти Зелєнського.
Частині виборців слід повернути довіря і розуміння.

Ми маємо зараз справу не так з особами (і вони, по великому рахунку, не завжди вміють, хочуть чи можуть вирішувати у нашому ще не визрілому суспільстві та слабкій державі) проблеми, все залежить і від правлячого класу (який мало змінний та корумпований), і від самого народу, його кульутри й ідентичності.
Ми маємо справу з вектором розвитку, із стратегіями, які, при підтримці, працюють часто самі.
Ми не повинні віддати української справи шахраям, пройдисвітам у українофобам.

Сергій Жижко