З’явилася дурна ідея поставити кілька мікро- ГЕС

  • admin
  • Лютий 1, 2019
  • Коментарі Вимкнено до З’явилася дурна ідея поставити кілька мікро- ГЕС

Сумую за «лихими 90-ми»! В ті часи регуляторна функція держави була мінімальною і будь- які комерційні ідеї реалізовувалися без зайвого волокітства і за мізерних хабарів.

Поясню, в якій мірі і чому сумую.

З’явилася дурна ідея поставити кілька мікро- ГЕС на Унаві та Ірпені.

Почав рахувати, підбирати турбіни і генератори, постачальників, підрядників, місця, вивчати потрібні параметри непрацюючих і кинутих в 60-х роках гребель, тощо.

На перший погляд, доцільність такого бізнесу економічно виправдана, окупність за зеленим тарифом >5 років… Але, лише на перший погляд.

У 90-х роках , коли замість олігархів були бандити, склавши ТЕО і побачивши прибуток, вже наступного дня почалася би движуха: відрядження, оренда споруд, укладання угод на закупівлю обладнання, тощо.

Тепер інакше- кругом все монополізовано і контролюється через армію чиновників та прокурорів, щоб усьо “пазакону”. Як результат- середній і малий бізнес існують лише в послугах і виконанні робіт, а не у виробництві. Навіть в тому виробництві, яке уряд начебто стимулює, середній бізнес здихає.

Те, що здихає, доведу на прикладі.

За даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, всі [об’єкти] енергетики, яким встановлено «зелений тариф» (з них біля 60-ти це об’єкти гідроенергетики), за 11 місяців 2018 р. виробили 2 592 000 000 кВт/год (2 592 000 000 000 Вт=2 592 000 МВт/год= 2,592 ГВт) електроенергії.

18% вироблено на МГЕС.

З цієї інформації дуже просто зробити перемогу, та треба з’ясувати, багато це чи мало?

Спочатку, аби уявити, яка це кількість зрозумілої теплоти, конвертував кВти в калорії, з якими особливо так нещадно воюють жінки. Вийшло 2 228 718 836 160 000 калорій на рік.

Якби ми могли би отримувати тепло від розетки, то ~50 калорій (з 3000 необхідних для існування протягом доби) для 42-х млн. українців щоденно постачають наші маленькі і середні річки (з врахуванням СЕС, ВЕС та біостанцій), оплачені за зеленим тарифом.

Фізичні природні одиниці, не містять нічого окрім фундаментальних фізичних констант і не пов’язані з політикою, тільки з фундаментальними законами природи, тож їм можна довіряти.

З політикою пов’язані люди, що використовують природні одиниці аби перетворювати «зелений тариф» і яскраві ідеї бізнесу не на мегавати і калорії для країни, а на гроші, здобуті для себе.

Як вище вказано, за 11 місяців в Україні всі МГЕС на зеленому тарифі згенерували 2,592 ГВт електроенергії. Тобто за рік буде ~ 2,827 ГВт. Нехай навіть 3, але ж відповідно до Національного плану дій з відновлюваної енергетики (NREAP), за рахунок модернізації існуючих потужностей, відновлення старих малих гідроелектростанцій, будівництва та введення в експлуатацію нових генеруючих потужностей вже у 2020 році планувалося довести виробництво електроенергії на мікро- та міні-ГЕС – до 130 ГВт/год., а на малих ГЕС – до 210 ГВт/год.

Отже, про зелену енергію кричать на 340 ГВт, а мають 3 ГВти! В калоріях це 50 замість 5000.

То як вам результати реформ в сухому залишку, окрім безвізу, асоціації з ЄС (які би отримав інавіть Зек, не будь таким упоротим ідіотом) і томосу?

Енергоінвестори в МГЕС не живуть в Європі. Це українці, малий і середній бізнес, що мають гроші на 35-50-тикіловатну харківську, китайську чи польську турбіну для малої або середньої річки (разом з генератором та електронікою управління), на договір оренди землі і греблі, ремонт чи перебудови гідроспоруди.

Однак, діяти [без корупційної складової] у цій галузі неможливо. [Єдине вікно] видає паспорти для роботи в ЄС, а не займається архітектурою енергоринку, який нині контролюють 10 сімей в країні, зокрема енергетику, а через енергоринок- собівартість всього і вся.

Щоб контролювати «зелену гідроенергетику» і доїти малий та середній бізнес на цьому ринку, використовуються кілька шлюзів.

Почнемо.

Щоб придбати земельну ділянку або укласти договір оренди, на якій буде побудовано електростанцію, іноді треба змінити цільове призначення, розробити та затвердити проект землеустрою. Як правило, там де ви будуєте, не розроблено детальний план території, треба забезпечити розробку та погодження місцевими органами влади такої документації- іншими словами дати грошей, інакше…

Далі. Коли містобудівна документація піде на публічні слухання- знов дати грошей, інакше кишенькова «публіка» на слуханнях помножить на ноль будь- які плани і те, що вже дав раніше.

Так, не секрет, що потужності трансформаторних підстанцій обмежені і насправді не всі зможуть підключити до загальної енергомережі свої МГЕС. Навіть якщо побудують їх оминувши попередні шлюзи.

Потужність існуючих трансформаторних підстанцій для трансформування електричної енергії в мережі змінного струму не розрахована на підключення до мережі та для розподілу електроенергії навіть малої частини від задекларованих 130 ГВт/год.

Мережа трансформаторних підстанцій належить «Укренерго», обленерго (олігархам) та господарським підприємствам (наприклад, заводам).

Трансформаторні підстанції мають обмежені «комірки», що є показником їх потужності та можливості підключення нових користувачів. Відсутність «вільних» комірок потребує від інвестора додаткових витрат на підключення до мережі, пов’язаних з перебудовою підстанції (побудови «своєї» комірки).

В Україні розподіл мереж за потужністю для побутових користувачів виділені мережі потужністю до 35 кВт, для промислових користувачів – від 35 до 150 кВт, а для передачі електроенергії – від 150 кВт.

Коли до прийняття рішення про реалізацію інвестиційного проекту ви почнете з’ясовувати місцезнаходження точок підключення та їхні технічні характеристики, то виявиться, що місць не має. Або є, та не буде до того часу, коли буде побудована МГЕС. Витрати на підключення зростуть у рази- бо для підключення треба час і купу грошей щоб побудувати чи реконструювати підстанцію, прокласти лінії електропередачі на велику відстань, тощо.

Зрозуміло, якщо місцезнаходження підстанцій та на наявність резерву потужності прямо впливає на собівартість проекту, то мобілізовані для обслуговування олігархії чиновники (разом з керівниками їх обленерго), зроблять усе, щоб ви переконалися- «тут дешево не беруть».

Іншими словами, від $10,000 до $100,000 в залежності від того, скільки ви вже вклали і яка яма перед вами і вашим бізнесом.

У рейтингу Doing business Україна випередила Мальту і Грецію, чим дуже пишається Президент. Рейтинг Doing business в Україні, коли справи стосуються олігархів, взагалі захмарний- що хоч, те й роби.

Коли жертва, що повірила рейтингу doing business, отримує у місцевих органів влади містобудівні умови та обмеження, треба «відкашляти» за їх гуманність, інакше проектна компанія, що розробляє проект будівництва, або відмовиться, або завалить подвійну вартість за «складність»,

Складність полягає в тому, що він (проект) потім проходить державну експертизу. Плюс, треба отримати дозвіл на виконання будівельних робіт, плюс ремонт (більше схожий на будівництво) орендованої у держави гідроспоруди (насправді- небезпечної руїни).

Коли вводиться в експлуатацію, знов «дай», інакше…тобі.

Реєстрація права власності на електростанцію як об’єкт нерухомого майна- знов час.

Отже, що коли дізнаєтеся, що підключення до мережі готового об’єкта не можливе, все сприймається не так гостро.

Енергоінвнстори вже в курсі: треба «порішати питання» з представником олігарха і дати знов якомусь його налєпошному посереднику в окулярах. Інакше ніяк. Бо проектна організація, що розробляє ТЕО схеми підключення, має погоджувати його (ТЕО) з обленерго.

Звісно, не Ахметов чи Фірташ вас задрочують безпосередньо. Просто, система змурована так, щоб ви рано чи пізно зрозуміли, плануючи вкласти у проект (max) $150,000, на виході виходить удвічі більше, замість 5-ти років його окупність виявиться 10. Саме тому ви Ахметову з Фірташем не конкурент на енергоринку.

І дійсно, не конкурент!

Ви морочитеся рік чи два на місті бо знаходетеся у них в руках:
від умов підключення електростанції до мережі до визначення точки підключення,
від визначених вам ТУ на підключення до умов договорів на підключення, диспетчерські послуги і на передачу електроенергії,
від обрання «правильної» проектної організації, яка розробляє проектну документацію, що затверджується (чи не затверджується) обленерго до тестування та введення в експлуатацію.

І це ще про отримання ліцензії НКРЕКП на виробництво електроенергії та отримання «зеленого тарифу» нічого не писав, про необхідність звернення до так званого Оптового ринку електроенергії із заявою про надання членства в оптовому ринку електроенергії і про звернення до контрольованого 1 і 2-ю особами держави ДП «Енергоринок»- щоб укласти з ним угоди на придбання вашої електроенергії.

Ви ще не передумали робити бізнес?

Ні, не багатомільйонний, там є кому працювати. Вам лишили право вкласти $300,000 у хабарі і генерацію одною турбіною 50 кВт/ч електроенергії, якою можна забезпечити аж… 50 прасок одночасно. При цьому окупність ваших інвестицій, «з врахуванням всіх обставин справи» становитиме років десять, не менше.

Хто нічого не поняв, коротко: працюйте вчорну або тікайте…

Volodimir Bondal