Андрій Мамалига: ТАБІР ДЛЯ РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕННИХ : ВІД МІФУ ДО РЕАЛЬНОСТІ.

  • admin
  • Січень 30, 2019
  • Коментарі Вимкнено до Андрій Мамалига: ТАБІР ДЛЯ РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕННИХ : ВІД МІФУ ДО РЕАЛЬНОСТІ.

ТАБІР ДЛЯ РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕННИХ : ВІД МІФУ ДО РЕАЛЬНОСТІ.

Зміна правового режиму з антитерористичної операції на операцію об’єднаних сил та визнання того . що «Російська Федерація чинить злочин агресії проти України» розширює правове поле не тільки для подолання наслідків збройної агресії, а і для звільнення українських політв’язнів та військовополонених.
Якщо з політичними в’язнями більш менш все зрозуміло і питання їх звільнення знаходиться суто в політичній площині, то процес звільнення військовополонених знаходиться в сфері міжнародного гуманітарного права.

Для цього лише потрібно імплементувати положення Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 року шляхом прийняття відповідного закону.
Закону, який би визначив правовий статус діючих військовослужбовців РФ, що перебувають на території ОРДЛО, громадян інших держав та громадян України, що зі зброєю в руках беруть участь в бойових діях проти України.
Справа в тому , що Україна з початком антитерористичної операціі, обвинувачує полонених російських військо службовців або колаборантів в участі в терористичній діяльності, організації тощо.
Тому полоненні фактично не отримують статусу військовополонених згідно Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 року та утримуються, зазвичай, як кримінальні злочинці. Політично така правова кваліфікація повністю влаштовувала росію, бо фактично спростовувала політичну тезу про зовнішню збройну агресію: військовополонених немає – є терористи, а це внутрішня справа України.
Натомість все змінилося з моменту прийняття Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» в преамбулі якого збройний конфлікт визначений як агресія проти України.
Відповідно до статті 2 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими , дана конвенція «застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо стан війни не визнаний однією з них.»

Таким чином, з моменту визнання Україною в односторонньому порядку факту збройної агресії з боку росії, Україна зобов’язана виконати положення конвенції про військовополонених , а саме щодо допуску до гуманітарної місії нейтральних країн, держав-покровительок, надання безоплатної медичної допомоги, створення табору для полонених, заборону тримати полонених в в’язниці чи слідчому ізоляторі ( крім випадку , коли військовополонений вчинив злочин ) тощо.
Одразу зазначу, що на громадяни інших держав,крім сторін конфлікту, що зі зброєю в руках беруть участь у воєнних діях Конвенція про поводження з військовополоненими не розповсюджується. Вони мають притягуватися як злочинці за найманство.
Саме виконання вимог конвенції та створення повноцінного табору для російських військовополонених дозволить Україні вимагати від агресора та від світового співтовариства виконання Женевської конвенціі про поводження з військовополоненими, в тому числі інтернування українськиї військовополонених в нейтральні країни , повернення в Україну поранених тощо.
Переконаний , що і в політичному плані присутність в центрі Європи табору з російським військовополоненими справлятиме протверезне враження на країну – агресора та її сателітів.

Андрій Мамалига